Щось таке підстаркувато-веселе відбувалось, презентація збірки українсько-румунських перекладів Шевченка з передмовою Ющенка, якась така корисна книжка вийшла у чергового бородатого впорядника. Я сидів без настрою в "Купідоні" і добряче налягав на пиво. Усміхнені тьотьки з дядьками усміхнено слухали свого бороданя, я був єдиним представником молодого покоління, що надавало мені в моїх очах неабиякої значимості. Я гордо не долучався до фуршету, цмулячи своє дешеве світле і фотографуючи цікаві погляди колишньої літературної богеми. Погляди в мій бік. Юрко за кафедрою відверто нудився. Час від часу обов*язок ведучого змагав його, і він жартув, посміхався, робив свою нелегку модераторську роботу.
Артдиректор Пако. Солянка Пако в меню.
"Поети помирають в паруючих горшках з лайном."
Презентація закінчилася, і загартована суворими письменницькими буднями богема почала розходитися. Юрко ходив від столика до столика, вітаючи знайомих і випиваючи чарчинки за їх здоров*я.
- Привіт. Я Юрко.
- Та знаю я.
- Та знаю я, що ти знаєш. Всі знають. Набридло.
- Ага. Будеш пиво?
- Ні, йорш вже мені не по літам...
- Горілки п*ятдесят, будь ласка... Два по п*ятдесят! - чому б і не позбиткуватися над старим, подумав собі я.
- До речі, я збираюся видавати новий літературний журнал. "Макулатура". Хотілося б провести у вас презентацію.
- Ти вважаєш, я маю щось спільне з макулатурою?
- Я вважаю, всі мають з нею спільне.
Згодом, коли журнал накрився дупою, тобто коли я став до праці в міжнародній корпорації, паралельно намагаючись видати свій перший роман, я написав йому мейл з проханням оцінити в двох словах мою писанину. Щось мені замкнуло тоді в башці, однозначно, бо ні з того ні з сього я дав романові іншу назву - "тимчасово зачинено назавжди".
За тиждень я дізнався, що Юрко помер.
О, чорт! - подумав я, наливаючи сам собі самотню поминальну. -Він ходив залом, неначе прощався...
Та ні, це все моя подумливість... Він просто всіх любив, як про то й повторювалося у медіях.
Чи прочитав він мого листа? Чи знає хтось пароль до його електронки? А може, там, у його персональному еротичному потойбіччі, теж є інтернет?
Напишіть і ви що-небудь: paco@adamant.net |
