*****
Сонце триває
в темряві листя,
в полоні зоряних думок
небо гойдає
і місячне життя.
У крові вина ковток.
Серце зомліло,
у розпачі очі –
я помічаю бозна-що –
світло згоріло
у вирі ночі –
м-а-л-ю-є-г-о-й-я-к-а-п-р-і-ч-ч-о.
Наснаги танок
свідомість марить –
мандрує вітер уві сні:
святкує ранок,
чай-зілля варить,
танцює
полум’я
пісні.
***
Згасло сонце!
Подекуди зойкають зливи застиглі,
зрілі, мов яблука чорні –
наче очі ріллі –
п’яні сатири.
Синій берег завмерлий,
наче гомоном плескоту
плаче земля –
напуває нас хмарами неба –
три-чотири,
стрибок в піднебесся невпинний.
Радо ллється!
Відшукати смарагдовий червоний колір,
скуйовдженим серцем стікати
у прірву відлуння –
меццо – форте.
…начебто нічий,
начебто вічний
блакитноокий візничий нічний –
запозичив музика
хліба куска
й трохи нот на згадку,
аби сяк-так тлумачити
буття загадку:
…на сході кроком…
…душі тривога…
…на захід пошепки…
…космічнозоряний…
…на південь з богом…
…кличе дорога…
…з півночі потайки…
…несловотворений…
***
Станеться.
Розтане.
Прийде знову.
Сяйвом.
Вечір. Вечір.
На зеленім листі.
Зоряне намисто.
Здалеку.
Нізвідки.
Смак несамовитий.
Вітер. Вітер.
***** |