* * *
Мене розхвилював чужий цілунок
Тепло незнаних вуст, і погляд уночі –
неначе непотрібний подарунок
від недруга зненацька заскочив.
Здивована, схвильована і тиха...
І щось так болісно всередині тремтить... –
з якого дива б те, з якого лиха?! -
та не образа, навіть і не хіть.
жовтень, 2008
НЕІНТЕЛІГЕНТНИЙ ВІРШ
І що робить? Мене не зупинити.
Що як інакше я не вмію жить?
Тебе – не можу навіть розлюбити,
А ти вже звик і можеш не любить.
Береш по дрібках те, що в мене – сповна,
Чим можу перелити через край.
Тим не дивуйсь, що стала я як вовна -
Гаряча і колюча, - не картай.
Я хочу те, чого в тобі немає.
І знаю: не твоя у тім вина.
То що ж це? Наше літо – відлітає?
На журавлиних плачучих клинах?
То що ж робити? Витримати муку?
Змовчати? Йти наліво? Утікати?
Чи ти - переживеш таку розлуку?
Чи я - забуду, як тебе кохати?
22 жовтня 2008
* * *
Мені так не стає тепла,
інші ж губи - віщують попіл
ніч вогню і на ранок – спокій,
у якім би відпочила.
Взять тайм-аут у днів пісних,
На годину чи на хвилину?...
Та брехня, в тім нема спочинку,
Ще й не буде спокійних снів...
Загортаюсь в картатий плед,
Чашку кави візьму в долоні...
Білим попелом на балконі
Сніг завершує тихий лет.
23 жовтня 2008
* * *
Та все ж, прекрасна штука – в серці тиша,
Не мертвий штиль, а спокій і луна,
Яка в мені мої думки колише
І я мудріша – не весела, не сумна.
Така прекрасна штука – самота
На час, на мить, на день або на тиждень
Вона шліфує і підводить вище
І знаю, що мене чекає там.
2008
СПОЧАТКУ, НА ВИ І ... ПОШЕПКИ
Я відстояла сповідь перед дзеркалом,
зізналась все, у чому не корюсь.
Я не дозволю Вам - від мене вмерти
Ви спочили? Отож, я повернусь?
Простіть, мене буває так багато –
Від слів, емоцій, спірок і думок.
Щаслива, я ходжу по Вашій хаті,
закривши на вустах собі замок.
З нас кожен має право бути сам,
Щоб повертатись в нас, як в чудеса.
жовтень, 2008 |