За мною нишком ходить листопад,
крокує кволо- п'яточка у п'ятку -
навчає, стереже свої порядки,
мій ясночолий сивоокий кат.
Він то мовчить, то шепче без зупину:
- Я скоро щезну,
та ще стрінем зиму.
А там я зникну,
будеш вже - сама...
Твоїми - стануть березні і лютні,
новеє літо і нова зима...
Ти ще погрій мене на грудях в грудні,
а там...
... Його, тепер, либонь, мої слова -
пошерхло-чесні,
терпко-незабутні. |