* * *
Твої тендітні доторки – то музика,
Що стамувала подих на пів-ноті.
Я зав’яжу тобі напам’ять вузлика,
Щоб розпочати ніби з напівцноти.
Зіпертись в точку, і, неупереджено
Блукати тілом мов навколо тіні.
Слова, такі беззвучно-зосереджені,
Наплутали незриме павутиння,
де нас – нема, сховали все до крапельки
В туман і сонце, у туман і сонце.
І лиш зірветься десь з найвищих маківок
Тендітно, пташкою, ранково-тихе “йойцю”
* * *
Я, мов суцільна антена,
приймаю мелодію млості,
і тремчу - твоя частка,
твоя кістка від білої кості.
Все стрімкіше,
чистіше,
все вище
і вище по сходах!..
Чую шал твій
і дух твій,
і подих
і подих,
і подих.
* * *
Поволі мислі набрякають простором
І серця човен з острова до острова,
Так срібно крає синю глибину,
Що я тону у просторі, тону!..
Рефлекс - трива. Мій човен вніч - блукає.
Ще не відчув: вже весляра – немає... |
