Соняшникові мрії, теплом і світлом зрощені
Життя нове, осяяне, без нудних барв осені
Усім дарували, хто душу мав незламану
Та вчили розрізняти, де щире, де оманливе.
Межа зникала часто: колись це мало статись,
Втікало давнє літо, приходив сніг лапатий.
Тепло собі сховалось (дрімало за горою),
Соняшникові мрії тепер такі далекі,
Що іноді здавалось: це було не зі мною.
Сплетіння довгих променів нагадує схвильовано,
Тодішнє живе світло з'являється оновлене,
Приносить воно мрії, ті ж самі, бо повернення
Ще не назавжди втрачене,
Тепер я в цьому впевнена. |
