Привіт. Мене запросили сюди розповісти вам казочку. Знаєте, організатор так і сказав - текстів про єблю, бухло і твої принципові позиції нам не треба. Нам потрібна максимально нейтральна історійка хвилин на десять. Позитивна, зрозумів?! Але щоб обов*язково у твоєму стилі!!!
Вчора я цілий день бухав і думав про єблю. Ну і про позицію. Десь після сьомого міцненького. Вночі мені снився організатор. " - Ніякої єблі!" - кричав він. Жах, жах. Тойво... Як же почати? - думав я зранку...
Зовсім недавно, в близькому (аж надто!) місті, жив... Але нє. Це найобка. Якщо вже мені сказали "у твоєму стилі", то я лишу від нього бодай чесність. Ги-ги.
Так от. Насправді мого героя не існувало. Він не пив, не єбався, не мав позицій. Ні-ні. Ніякої життєвої чорнухи.
Коротше, жив собі такий їбанат, тобто, звиняйте, член спілки письменників, сплачував комунальні платежі, щовечора прав шкарпетки, працював, скажімо, у автобізнесі, перевидавав написані в молодості геніальні вірші, нормальний, коротше, їбанат, тобто член суспільства. Коли йому хотілося випити - він ішов до спілки письменників і приймав молодих авторів. Сідав за величезний дубовий стіл, викладав на нього шкіряного щоденника із плануванням автобізнесу, на щоденника вмощував свої доглянуті руки і чекав на чергового молодого автора. Йому подобалося спостерігати, як вони зіщулюються, бачачи його нев*їбенний дубовий стіл - тоді він піднімав зі щоденника свою красиву білу руку і значуще дивився на підробний франкмюллер.
- Сідайте - казав він, важко махаючи франкмюллерною лівицею в бік засунутих під стіл стільців. З гуркотом видобувши собі одного, бідолашний писака вмощувався на краєчку, дивився на товстий щоденник, на рожеві нігті їбаната, вибачайте, члена, вдихав запах його білосніжних шкарпеток і йому нестримно хотілося випити. А членові тільки того було й треба. Він просто-таки впивався письменницьким бажанням випити, вибачайте за каламбур.
- Так? - промовляв він нарешті.
- Мені б тойво. На фестиваль...
- Ясно. Я читав ваші... Хм... Твори. Суцільні єбля і випивка. Ви про щось інше взагалі пишете?
- Ні...
- Ясно. ПОПРАЦЮЙТЕ над хммм... текстами - тоді поговоримо.
- Але...
- До побачення, шановний. І пам*ятайте - ніякої ЄБЛІ! Ніякого АЛКОГОЛЮ!
Одного з тих днів, коли йому хотілося випити, член сидів за столом і нетерпляче чекав на ще одного писаку. Але ніхто не приходив. Минула година. Дві. Три. Прийомний час спливав. Що за чортівня? - думав член. Нарешті він геть рознервувався і викликав секретарку. - Сьогодні ж прийомний день? - запитав член, намагаючись не дивитися на цицьки.
- Ну да.
- Щось ніхто не приходить...
- Закінчилися...
- Що ви маєте на увазі?
- Письменники закінчилися.
- Як це??
- А просто. Все закінчується. - мудро сказали цицьки.
- А ті, що приходили? На фестиваль просилися?
- Дружина ваша від вас втекла, і вони повтікали. Ех, ви... - протягнули цицьки. - От що у вас в щоденнику? Автобізнес. А в голові? Мої цицьки. І що? Ви не пишете мені віршів серед планів автобізнесу, ви навіть на каву мене не запрошуєте, не кажучи вже про скляночку мартіні! Та що там! - розходилася секретарка. - Хоч би вщипнули мене у ліфті! Ви труп, шановний член, застібнутий на всі гудзики труп у напрасованих шкарпетках!
Вона розплакалася і вибігла з кабінету. Член знизав плечима, підвівся, подивився на франкмюллер - стрілка з камінцем не рухалася.
Тієї ночі йому снилися велетенські секретарчині цицьки. "НІЯКОЇ ЄБЛІ! НІЯКОГО АЛКОГОЛЮ!!" - сварилися вони на нього трердими сосками. Від цицьок солодко пахло перегаром. |
