Фуруф, фуруф, фуруф... фуруф...
Я зображую життєрадісних метеликів,
Фуруф, фуруф... фуруф, фуруф...
Та відношу себе до їх переліків...
Відбуваюсь я - як людина,
Та немовби, як метелик, що ось порине
У світ барвистих квіточок...
Хтось нанюхався пильці, а хтось амфітаміну,
Хтось життєво бадьорий, а хтось завтра згине,
В когось в голові маячок, а в когось - перлина,
В мене - маячок, а в нього – зовсім інша половина,
І тому серед багатьох [] я [] не єдиний [] щасливий,
що робо.. [рад][т]іє синій цвітливій сливі,
і живе в реаліях, а не у рожевих цнотливих мріях...
Маю те, що маю: роботу, на завтра соціяльну надію,
І я є те, що я є, і воно все ж таки діє,
В нас є свої "ідеї", а у нього - чужі "дільтеї":
в наших головах зовсім інші, різні міни.
І хай цей сраний метелик до смерті занюхається
своїм розсипчастим та потертим амфітаміном!..
Я [є] [не] [є] Я... я є так довго чеканні зміни... |