Там де гуцул пісню свище,
Де русин виходить з хижі.
Де немає зла та суму,
Там валах в горах танцює.
Де молдавський господар,
Вас запросить на токан.
Мамаліга скаже він,
Правду каже молдован,
По русинськи то токан.
Де усі оті народи,
Позбираються у коло.
Там немає зла та суму,
Там сопілка й вино з дубу.
По Пруту ділили землі,
Поділили й не сумують,
Там волають і танцюють,
Там кохають і не чують,
Як по Тисі моє серце,
Болем спуститься у кризі.
Де в Карпатах сонце сходить,
Привид, що лісами бродить.
Де дідів моїх могили,
Що по собі полишили,
Гарну пісеньку гуцульську,
Про щасливеє життя,
І без суму, і без зла.
Де валах рубав осину,
Там ховають в домовині
Душу, що русинською була,
Стала та тепер душа чужа...
Що літала ніби вітер,
Де могили в полонині,
Де немає суму й зла,
Там вона зосталася сама.
Хто збудує їй пам'ятник?
Хто напише ті слова?
Що зостануться у горах,
Що вона русинкою була!
Хто надіне вишиванку,
Хто вінок сплете із ружі.
Хто по плаче над горбочком,
Земленьки у лузі?
Хто згадає її словом,
У неділю рано.
Що вона любили зиму,
Лиш її чекала.
Там і гуцул пісню свище,
І русин виходить з хижі.
І немає зла та суму,
Та й валах в горах танцює.
І молдавський господар,
Вас запросить на токан.
Там у горах, у Карпатах,
Сонце вміє танцювати.
А народ там працьовитий,
Знає труд і вміє жити.
Там сопілка руно грає,
Чужих гостів закликає,
Та одну лиш не приймає,
Та, що думку іншу має.
Що та думка, є душа,
Та ж русинська, не чужа.
Що як є одна біда,
Що народжена була.
Не під берегом Прута. |
