...
певно, зміг би затамувати, затлумити в собі,
як завше, той щемливий стан небажання
їхати далі, продовжувати існувати у звичних порахованих вимірах,
по-людськи жити, як від народження навчено,
але ж... тремкіт твоїх пальців під моїми...
хотів-бо просто доторкнутися до тебе.
до неможливого. до чужого.
але - ти не прийняла руки.
не чужа! - різонуло блиском, засліпило...
автобус різко зупинився, так що
за малим не впав:
ось тобі, мрійнику, тримайся за поручень!
о, твоя зупинка? але чому так відчайдушно зиркнула на мене,
виходячи?
не чужа! вискочив слідом, пішов поруч.
тремтиш - аж повітря круг тебе хвилями.
пам`ятаєш, до самого озера так дійшли,
не дивлячись один на одного.
і - в обійми...
то кажеш, маємо жити, як написано?
що не виходить разом, то так судилося?
ким написано? я не бачив тої книжки.
інакше написано - ось, читай!
я люблю тебе!
...
і дурень слідчий казав:
інші побрали що дорожче,
а ваш - книжки. сміх, та й годі.
а прийшов із зони, з друзями погуляв,
мати в плач: знову за своє!
за своє?.. нема в мене свого...
наплів зате кошиків з дроту - там навчився.
гарні такі. сів та й дивлюся.
і плачу.
а жінка сміється: таки хоч якийсь толк з тебе!
хотів було їй кошика на голову вдіти.
та руками розвів - і на ничку.
не пий, просили.
не пий - лаялись.
а що мав робити, якщо свого життя нема?
все-все перед очима:
і як викопав материну смертельну,
(смерть?)
і пив її, поки назад не почала ллятися,
і як викидав газову плиту із сіней,
коли хотілося душити,
душити - їх, себе...
а мати кричала: стіралку не займи! уб`ю!
і як кавуни всі на городі понадрізав,
бо зелені були,
а розпач такий у грудях:
і цей, і цей, і цей зелений!
загадав-бо, що поїду до тебе,
якщо хоч один стиглий.
і як жінка листа до тебе знайшла,
а наступного дня запроторила у глеваху.
а тут вже вилікували!
спиртом хіба прибиральниці не торгують.
лікар сказав, невміння жити -
така хвороба у нього.
тож це останній лист, кохана.
як жити?
як вмирати?
як маю лишити тобі лише листи до запитання?
хіба ще, там, як стріну кого,
за малого племінника попрошу,
щоб йому інакше склалося:
коли навприсядки, копіюючи мене,
курить бузковий патичок,
не можу не плакати.
до мене на проводи дурнуваті не приїжджай,
краще туди - на озеро.
я - там.
живіть... живіть... |
