лист надійшов завтра. лист надходить зараз. лист надійде вчора, вигаданий минулим, що існує тут-і-тепер. лист надійшов вчора, але завтра я його напишу. лист надходить зараз, в цю мить – хапайте листоношу, бо втече у вчора, де він вже приніс листа, що його завтра лише напишуть. побажай цей лист сьогодні у завтра, а завтра він надійде. Прочитай його завтра, бо вчора ти забудеш про це, навіть не знаючи, що завтра згадав сьогодні, коли... листування листів листами, позаминулого року відбірка, торішньої свіжості листоноші кроки завтра. завтра довідалася. вчора дізнається. зараз пишу.
Чом твої очі не належать Землі? Чом твої очі не належать Небові? Інколи я знаю, навіщо я пишу. Я впевнений у своїх уподобаннях, коли трапляється це Інколи. Я впевнений у своїх відчуттях. Я запевняю себе враженнями щодо впевненості у таких відчуттях. Саме так зникає зміст того, що пишу, бо роблю останнє, розраховуючи на сприйняття. Саме так я втрачаю значення змісту написаного, бо це необхідно читати. Саме так, бо я хочу щоб це прочитала саме ти. Ти цього не читатимеш, бо я цього не писав. Це надрукувала в моєму серці саме ти, бо це призначається мені. Це призначалося мені тобою, хоча я це написав для тебе. Я втомлюватиму очі, намагаючись ввібрати тебе, що я тебе щойно прочитав, написану твоєю силою в моєму серці. Гостра нестача тебе призводить до тебе-надлишку – чом твої очі не належать Землі? Гостра нестача мене, що поруч з тобою, призводить до надлишку мене-без-тебе – чом твої очі не належать Небові? Чи твоя містичність містичніша, чи рабство моєї пам’яті перетворює тебе в моїх мріях на мою психопатологію? Чи відстань між моєю готовністю повідомити-поінформувати тебе згідно власності моїх вражень та т о б о ю не прораховується взагалі? Чи моя впевненість щодо твоєї впевненості така непевна? Чи така низка невиліковних запитань ніколи не припиниться? Я із задоволенням обираю тебе таку, що ти мене страждаєш – що я себе тобою страждаю. Я собі подобаюсь в тому амплуа, що обираю! Кохаюсь у себе-парадоксах, у власності абсурду... Здебільшого пам’ятаю те, що хочу, отже ти не принципова. Бо ти принципова, така, як ти є з усіма думками та відчуттями – фізично поруч – це вже неврахований фактор тебе, що я тебе не знаю. Чом твої очі не належать Землі? Чом твої очі не належать Небові? Ризикуєш, моя люба, ти граєш, кохана, втручаєшся активно зі свого боку, маніпулюєш знайомим, висуваєш власні правила... Це знайоме – я бачу себе, такого незвичайного, передбачуваного. Це невідоме – я бачу тебе у собі, таку надзвичайну. Це над-відоме – бо щось немає гадки, що воно таке саме у собі, саме по собі, саме для себе. Це безпосереднє – бо одне Кохання зливається з іншим Коханням – аж до тих пір, поки вони не зрозуміють, що вони від початку були неподільними. Керуючись собою у тобі я не здатний себе відкинути. Керуючись тобою у собі я не здатний себе відкинути. Я взагалі відсутній у цілковитій себе-присутності. Смішно, але ми кохаємося віртуально, через листи та повідомлення, довіряючи такі нестримні емоції таким ненадійним словам. Це призводить до дурні, марення та маячні. Я гадки не маю, що відбувається у твоїй душі – і це мене підбадьорює, бо я не ладен керувати власними думками, твої ба більш екзотичні, як можна судити з того, що ти робиш. Я не бачу різниці між твоєю правдою та твоєю брехнею – ти працювала, ти заробила, ти виграла. Але це ще один цвяшок з приводу відсутності значення будь-чого. Я не бачу яких-небудь причин для образ – все, що ти мені давала, я брав на свій страх та ризик, все що ти ввібрала із запропонованого – твій особистий щоденник для роздумів. Одна частина мене, та, котра розлючена, говорить тобі, що ти – сука, вважаючи твій вчинок з неправдою банальним та негарним. Друга частина мене, та, котра добра, говорить тобі, що ти найчудовіша, най з усіх. їй вочевидь абсолютно “Похуй!” що тобі “Похуй!” Власне – я - не знаю, що казати, тому мовчу – моя тиша закликає до твоєї тиші, бо всі тиші однакові. Життя ж акцентує все так, як на те воля Бога. А на рахунок кохання загальнолюдського – це ти вірно вигадала, бо всі ми брати та сестри во плоті та в духє. «И некоторые же-е-нятся, а некоторые – так…» Забагато міркувань щодо я-мене-мені. Але ж я, що міркую тебе у собі – це я. Бла-бла-бла-бла-бла-бла. Звичайні-незвичайні-надзвичайні слова та думки, що не мають нічого спільного із безпосереднім, щирим поцілунком або поглядом. Засинай, кохана... Засинай, кохання... Засинаю...
P.S. Забув. Я написав тобі листа у вчора. Написав у твоє минуле, бо знесилений твоєю відсутністю у тепер. Прочитай цього листа завтра, будь-ласка... |
