нема твого духу в моєму місті, -
це просто сідають сполохані зграї.
надіії затвердли ранком, ламаються вістря
ночі.
це просто колеса лишають борозни,
а борозни з бруду бороняться мурами,
улюблене слово "сполоханий" хриплим голосом
шепочу.
і зрадою навіть не пахне, а пахнуть магнолії,
і навіть недопалок в душу вже нікуди кинути.
ми ходем одягнені й повні самотнього крику,
а наші серця ходять з нами порожні і голі. |
