Так, я кохаю свою країну
Але ненавиджу цю державу.
З землею, людьми, екосвітом єдина,
Я суперечу шеренгам і лавам,
Партіям, урядам, сектам, радам,
Членам парламенту – членам міту
Про спільну, регламентовану радість
Бути кристаликами моноліту.
Служити гвинтиком м’ясорубки,
Що перемелює в уніфарш,
Так само гидко, як бути обрубком,
З якого шматують філе й гуляш.
Моя країна – моя система,
велика вена, гігантське серце,
життєво потрібна філософема,
яка тримається не міністерством –
пульсом планети, вітром дороги,
світлом зі Всесвіту й місячним сяйвом
вічною вірою в вічного Бога,
банальними вербами над тихим ставом,
душею лісу, духами предків,
зрадами, помилками поколінь,
їх перемогами. Осередками
тих, кого урядам не змінить -
тих, хто кохає, родить і сіє,
тих, хто й розчиниться – без асиміляції,
хто має місце, думку, надію.
Я – частина такої нації.
березень, 2005 |
