Хто ми?
Сьогодні, завтра... відучора.
Хто ми один для одного? Такі безбарвні.
Придумали собі колір яскравий,
Щоб зацікавитись та інших зацікавить,
А раптом віднайдеться такий колір,
Яким себе для всіх розфарбували
І будуть два однакових – навіщо?
Шукати треба різне для контрасту.
Коли ж бо сіре ти на сіре нагортаєш -
Їх два, та бачиш тільки одне сіре.
Потреби в іншому не виникає.
То і навіщо було нагортатись?
Холодні краплі, сльози місяця сумного -
Росою звуть їх - на світанку сонце палить.
Безжально. Залишки слідів від того,
Кого побачити ніколи не судилось.
Бо вже як хочеш жити і радіти,
І бути тут, і милуватись дивом,
То навіть в жертву принесеш свою цікавість –
То хто ж він і який, по той бік світу.
Той хто на зміну вмить приходить.
І вже б здавалось кольору одного,
Та не судилося зустрітись на просторі.
Як прикро.. прикро, й справді дуже прикро...
Шепочуть тихо дрібні зорі.
Не мають права в голос прокричати,
Бо це не їм вирішувати - право.
Ті як захочуть один одному зізнатись,
І вийти в тихий день чи ніч на зустріч
Всьому живому місця буде мало,
Від їх шаленого бездумного кохання,
Холодне і гаряче одночасно
Безтями падають серед густих туманів,
Туманів що від дотиків останніх
Колишуться і плачуть дрібним смутком
Аж серце захололо,
Й непритомно упали два світила.
Їх цікавість
Згубила всю планету, все згоріло,
Живе ховалось, та його настигло.
І пусто стало їм і не цікаво,
Бо нікому за цим спостерігати.
Аж зорі похитали головами
І впали до землі... щоб щось знайти живе
Знайти і врятувати.
Але все те, що інші погубили
Вони не мали права воскрешати. |
