юля та бунко. над прірвою. тримаються за руки. кілька годин до світанку.
бунко: там жили химерні звірі і плавали схожі на людей риби.
юля: там були мости на яких ми стояли й милувались відблисками місяця. на хвилях.
бунко: і на дахах будинків.
юля: там був запах свіжого хліба. і тепло літа, яке можна було відчути. руками, губами, серцем. коли ставало нестерпно зимно.
бунко: і ще були малюнки. на вікнах на вікнах на вікнах маршрутівок.
юля: там була невагомість.
юля (співає): хочу бути зимою. бо вона біла.
хочу бути хмаркою бо вона високо.
хочу бути хвилею, бо вона
зникне за мить.
бунко: чуєш як тихо? там, у будинках, люди не сплять. просто вони розмовляють пошепки. аби не заважати.
юля: кому?
бунко: нам.
юля (співає): хочу бути снігом. аби вкривати і гріти.
хочу бути запахом глиці
аби мною дихали ті_що_блукають.
хочу бути пташкою,
аби полетіти полетіти далеко.
бунко: послухай - як тихо: потяг, що прибуває на станцію, вантажівки, машини у цехах, - усі вони зупинились, усі вони - наші друзі, усі вони - заплющили очі й чекають.
юля: на кого?
бунко: на нас.
юля: чи буває взимку грім?
бунко: чи бувають взимку блискавиці?
юля: чи буває взимку веселка?
небо над києвом: так, буває.
юля: ходімо?
бунко: ходімо.) |
