Її вже не лишилося такої,
Від неї залишилось лиш ім’я,
Їй кажуть: ти тепер навік зі мною,
З холодним подивом: пробач, я не твоя...
І сонечка зрадливого проміння
Голубить через ледь замерзле скло.
Вона одна – і це її спасіння,
Вона одна – і це її тепло.
Сумний юнак зрадливими очима
Залізе в душу ледь помітно, крадькома.
Пройде крізь темряву зруйнованого Риму
І зрозуміє, що прийшов сюди дарма.
Дарма прийшов лиш той, хто не чекає,
І марним буде все, що не для вас,
Та доля всіх до щастя спонукає,
Можливо...
не настав потрібний час. |
