Плюх з триметрової каменюки у море і поспіхом назад, знову плюх з триметрової каменюки й назад. Хлюп-хлюп...
Скільки вона буде шубовстати?
Є над чим поміркувати. Простирадло поправити, з бега повитягувати різні приколи, а саме: мінералку, от йолки негазована, скільки вже казав купи собі негазовану, а мені сильногазовану, бо, якщо вже тре можна біля платана. Шо тут ще є у нас? Хм, а ось і сильногазвана, вибачай люба, це я щось газанув із висновками. Місцеве вино, цілком йомойовірно, шо цей чудовий вигляд червоної рідини обман. Граблі, мої граблі, скілки вже можна приймати вірні рішення і помилятися. От два роки тому, як зараз пам`ятаю, коли купили „Бастардо”, естети йоли-пали, краще купити гарне вино й мало, аніж погане і багато. Три дні як оті зомбі воландалися. І от у аптеці все зрозумів, коли аспірин купував, місцевий, зовсім не алконавт купив чотири пляшки медицинського. А аптекарка йому, ти ж обережніше, цукору побільше, щоб спирт забити. Одразу прмайнула розповідь хазяйки, шо тут краще питне в магазинах купувати. Повернувся з аспірином в номер, і кажу хазяйці, то ви не жартували, що у вино цукор,спирт та ще щось добавляють. Ага, а що? Але то ж було там, а це отут.
- Слухай, а може не будемо пити вино, а? Мо` це й не вино, а спирт з цукром?
- Чого не стрибаєш? Вода – суперова!
- Мені по-барабану яка вода! Літом тут апріорі не може бути несуперова вода! Набридла стрибанина з камінюки, ото зі скелі мені досить! Я що думаю, мо` вино пити не будемо!
- Гучніше!
- Та купайся!
Фотик. А мобілки навіщо?! Кляті дебілки, стільки маячні з ними, ходять псіхопати, самі з собою розмовляють, і сам у цю маячню втягнувся, де яка краще, який смартфон, скільки пам`яті, які функціїї. Реально, ці зручні на перший вигляд штукенції зривають мозок шкереберть. Заради роботи, припустимо, а от на відпочинку, навіщо? Чи без комунікації ніяк? Це все західні друзі позливали у совок найрізноманітніший непотреб. Євроїзація...
Сир, хліб, ковбаска, картопелька, сальцо, часник, ну хазяюшка. Кльово. Ням-ням. А от ножа нема.
Шубовсть у воду, кльово. Що то за волохатики? Уходять. Знов на каменюку і в воду бух, хлюп-хлюп. Кльово.
-А речі?
-Кому вони потрібні?
-Мобілки, ключі.
-Та... Я що кажу, мо` не тре вино пити? Краще в гастрику купити.
-Бабло на вітер.
-Ну вважай, що ми його вже випили.
-Тю, чудовим був нектар!
-І не кажи. Амброзія!
-Може ще трошки?
-А не забагато буде?
- Йдемо повечеряємо та погуляємо.
- От волохатики, вино та приколи стирили, а дебілки і все інше залишили.
Здіймає плечима. Згадав, як років сім чи вісм тому, панкота чан з пловом вкрала. Зняли чан з вогнища і в табір понесли.
-Пішли в кафе, чебурекнемося, чи шо?
-Пішли.
Пластикова пляшка була з відзнакою: подряпана квасова етикетка та червона кришечка.
Коли ми поверталися темним вечором додому, побачили метушню під фонарним стовбом. Три волохатика лежали на бордюрчику, гучними зойками привертали увагу відпочиваючих. Поруч стояла швидка і оглядала їх. Порожня пляшка з-під квасу з червоною кришечкою лежала неподалік від них. Сало вони зубами відривали від цілого шматка, так само кусали все інше.
-Шо там таке?
-Отруїлися салом.
-Кажуть квасом.
Ні, не могли вони отруїтися салом ніяк, ми знаємо це напевно, коли покупали самі пробували, дома топтали, з часником та чорним хлібом причмокували від насолоди. Сало тут точно у прольоті. Коли швидка уїхала ми поцілувалися.
-Ну що, пішли добавимо? |
