розовые сопли с сахаром, которые здесь лежат не ради вашей оценки и искрометных (злобных, шутливых, понимающих...) каментов, а в память об одном человеке - пусть уже и забытом...
***
Ю.
Твій дотик… Я пам’ятаю твій дотик!
Як мить, як спалах, як біль!
І дотепер, і досі,
І вдень, і вночі – звідусіль
Приносить мені його вітер,
В обіймах його печаль,
Я згадую знов те літо,
Мені не прикро й не жаль,
Що все минуло, злетіло
Торішнім листям… і знов
Якась туга…Заболіло.
Ми розійшлись без розмов.
Я лиш пам’ятаю твій дотик,
Ту ніжність теплих долонь,
І дивну, таємну скорботу,
Коли доторкався до скронь.
09.05.04.
***
Ю.
На дворі осінь, а в душі – зима.
І лід скував надії та бажання.
Я більш не плачу, гірких сліз нема,
Знов вкрите снігом зламане кохання.
Я вже звикаю, що на цій землі,
Навколо мене виють хуртовини.
Крізь морок, темрява, і у пітьмі,
Нема надій для сонячної днини.
Лиш жалісливо вітер завива,
Холодним подихом торкаючи майбутність,
І ніби я потроху ще жива,
Та бачу я життя мого відсутність.
Все вкрито кригою: кохання, радість, біль,
А я, здригаючись від холоду, ступаю.
Я вперто йду, і птахи звідусіль
Щебечуть, що насправді я вмираю.
І ніби-то в омріяному сні,
Постала постать болі перед мною,
Те почуття, дароване весні,
Те почуття дароване тобою...
Бодай воно полином заросло!
Бодай воно навіки скам’яніло!
Дарунок цей приніс мені лиш зло,
І ти не знаєш, як тоді боліло.
В душі зима, крижинки сліз на віях,
І твоя тінь проходить повз мене.
Я заблукала в нездійсненних мріях,
І в світ живих ніхто не поверне.
14.10.04.
***
Ю.
А на вустах полину гіркий трунок,
На тих, що не торкався поцілунок,
На тих, що шепотіли: “Покохай!”.
Але на те кохання не чекай —
Даремні сподівання та надії,
Жорстока осінь відібрала мрії,
І залишився янгол знов без крил,
І біль сади сріблястим снігом вкрив.
По тому снігу я ступала боса,
Прозоре тіло лиш вкривали коси,
Криваве ж серце обіймав серпанок,
Той, що зіткала з мрій я наостанок.
Я тихо йшла і вітер шепотів,
Що „Він не винен, Він так не хотів”!
А я з усмішкою й з сльозами на очах
Злетіла в небо, мов величний птах.
15.10.04.
***
Ю.
Забыть! Забыть и ничего не помнить!
Не ждать звонка в прозрачной тишине.
Пытаться каждый день тобой заполнить –
Попытка неосознанна вполне!
Лишь прокричу вдогонку миражу:
«Казалось мне, что я тебя люблю!»
Но в сердце боль, печальная усталость.
Секунды жить тем чувствам лишь осталось.
14.09.04.
***
Ю.
Я секунды в золотых скрижалях
Отмечаю стилосом. Зенит.
Еще час осталось ждать. Безжалостный
Телефон по-прежнему молчит.
Ожидание, наверно, наказание,
За гордыню и презрение очей.
Не исполнится проклятое желание,
И довеку остаюсь ничьей.
10.10.04. 13:05
***
Ю.
Не жди его звонка! Я знаю, что ты ждешь.
Я знаю, что надеешься и веришь.
Надежды – глупые, а вера – ложь!
Судьбу не обойдешь и не изменишь.
Не жди его звонка! В прозрачной тишине
Тихонько всхлипнешь и закроешь двери,
Боясь, что он придет откуда-то извне,
Придавши сил и без того упрямой вере.
Не жди его звонка. Он больше не звонит.
Забыла? Ты сама его просила.
Душа болит. Рука - тихонечко дрожит…
И телефону я молчание простила.
18.01.06. |
