СЕРЦЕ ПСИХІАТРА
Чомусь іґуани занадто були синіми. Вони пливли повільним мороком по небу і лютуючи шипіли на самих себе. Раптом я збагнув, що ота зелена – хмара я сам. Десятки голодних плазунів намагалися проковтнути її, тобто мене. Хто випустив її з голови сонних психопатів? Негайно заберіть їх, адже це мій сон, нормальний сон лікаря-психіатра! Прокинувся. Гіркосолоний піт роздирав очі. Рот, ніби відчув млявий присмак недосипу, став ширитися в різні боки від позіху. Хоч би його не розірвало, бо ще й нібито на роботу з’явитися треба в якісному стані, тобто не пом'ятим. Доведеться лікуватися штучною кавою і рятувати від гибелі свій настрій. Добре лише те, що такі сни стали вже звичними. Тож я вже звик до дивини, навіть нотатник завів, але б щоб іґуани літали? Якої ж хрєні я начитався, чи наковтався? Все, зав’язую з листуванням на сон грядущій.
Мені пишуть психи з усіх країн. О, це справді є над чим замислитись. З’явлюся на роботі, засяду за них поки день. Спробую поєднати всі шизи в єдиному кошику, або мо’ щось для себе корисне знайду. Чому б і ні, адже псих іноді буває справді розумною людиною. Коли ще тільки починав свою кар’єру, саме тоді, вперше проходив практику в псих відділенні. Брехня що серед них є Карли, Маркси та Енгельси. Вони звичайнісінькі люди, тільки думають по-інакшому.
Коридор обриває свій слід біля самісінького мого кабінету. Як завжди один поперед одного хворі тягнуть мені свої руки, щоб я з ними привітався. Ну що ж, мене тут люблять, я часто з ними спілкуюся з ними їхньою ж мовою. Але сьогодні вибачайте, зле мені, та й справ купа, тож бесіди не буде. Мені бажано сьогодні розібратися з тим, чому ж у іносранців не вистачає кеби найняти собі особистого місцевого лікаря. Проаналізую кожного – най буде для мене всесвітній день дурня. Тільки, докторе, спок! Серденько( це я до медсестри) – філіжанку кавки!
ЛИСТ № 1: Докторе, нещодавно я відгриз передню лапу пацюку, а вона виросла одразу ж, потім їх зібралася зграя і вони відгризли мені ліву ногу. Докторе, що мені робити – вона не відростає?
ЛИСТ № 2: Учора бачив птеродактиля, який на наший сарай скидав свої яйця. Ті яйця розбивалися і з них одразу вискакували кури. Але прибиті якісь, тож літати само собою не могли. Та це й не дивно, адже коли в баби Параски вибухнула праска, тоді й Чорнобиль гухнув. Кажуть вітер до Румунії швидкий був. Так нас ще з того дня радіакнуло. До чого я оце пишу. Каже мені ото жінка з повторами: «Пензлюй до лікаря». Тож я до вас звертаюся, щоб ви допомогли мені зареєструвати відкриття. Я нарешті довів теорію що ж було першим. А першим було яйце, це ж просто як у казці.
ЛИСТ № 3: Докторе, я конєшно діко ізвіняюсь, але, будь ласка, поставтеся до моєї розповіді серйозно. Скільки можна гнати на нас, ні в чому ніколи не повинних євреїв? Нещодавно я, зовсім навмисно, прибув в Росію з свого міста Хайфи, щоб переконатися чи правду кажуть про нас. В одній багатоповерхівці, де я зупинився ніч перегледіти, дійсно таки не було води. Так от я навіть бігав у підвал і дивився на всі крани. Жодної особи нашої національності там не було!
ЛИСТ № 4: Теорія Дарвіна щодо перетворення мавпи в людину дійсно блискуча. Колись у дитинстві я був звичайнісіньким собі юним натуралістом і ось у зрілому віці вирішив у дечому проексперементувати. Сунув орангутангу банан – з’їв, помаранч – теж. А от коли просунув пляшку горілки після розпиття її почав вимагати з мене ще. Ну дав ото йому. Після другої обригав свою пальму, зі зла видер її з горщика, почав матюкатися, відібрав у мене запалену цигарку, потім почав лушпарити виламаною дубиною по ґратах і врешті решт перечепився через щось і гухнув долілиць. Після деяких потужніх нот хропіння зрозумів, що він заснув. Тож скажіть, чим він відрізняється від людини? Пияки точно пішли від мавпи, решта не знаю від чого, мені більше не дозволяють заходити в той зоопарк.
ЛИСТ № 5: Док, у мене в унітазі живуть медузи. Може тому, що їм і клімат підходить та й вода зачасти пахне морем. А що Ви скажите?
ЛИСТ № 6: Нещодавно з Нітшою були на похоронах бога. Цікаво, як же на хмарах вибухкали таку ямегу? Якщо пекло знизу, то хто її тоді копав? Ніфіґа собі рай, коли на ньому теж доводиться тяжко працювати.
ЛИСТ № 7: Мене постійно викрадають інопланетяни. Садистичні експерименти в них скажу я Вам. Щоразу мені відривають тимчасово голову, одягають на себе футболки з надписом «Карпати» й намагаються влушпанити по відкритим ілюмінаторам. Але це їм не вдається, тому мені після тайм-ауту повертають голову на місце. Одного разу відкрили мені таємницю, що буцімто вони ніякі там не гумонаїди, а прокляті душі померлих футболістів і таке буде до тих пір, поки чиясь голова не влучить нарешті до розчерепенутих «воріт». А я за них тепер вболіваю біля ратуші, навіть в наметі хліба не їм – хіба що пиво п’ю поцифроване.
ЛИСТ № 8: Як психіатр психіатра запитую: чому Корнія Чуковського не лікували від наркоманії? У нього ж явні ознаки шизофренії які перебували в стані галюцинації. Приклад об’єктивний як два під двома: в нього он по телефону від якогось крутого бая, типу верблюда, слони стрілку набивають. А коли його ж крокодил колеса ковтає разом з автором, вони обоє свято вірили що то був не тарен, а сонце. Звичайно ж і місяць на додачу, бо такий глюк хапнути!
Господи, яку порнуху пишуть мені. І на це все відповідати треба стримано, недайбіг образяться, то хто ж мені нормальні бабки пересилати буде? Все ж не витримую, кидаю цю словоблудь. На сьогодні баста… Серденько, ще філіжанку кавки і рюмасик коньяку!
Рік тому розпочав писати книгу посилаючись на отакі листи. Зрозуміло, що майже все оте їхнє не підлягає ні під яку концепсію, але ж прикольно як! Та по-суті я й не лікар – так мало статись.
Чи можу я відповісти на всі питання? Звичайно ж ні, навіть найрозвинутішим мислителям важко все знати. Світ знаходиться в затиснених лещатах Сцілли і Харибди. Чим швидший розвиток суспільства, тим більше стає загадок. В принципі навіть спостерігаючи за своїм щоденним рухом не цікаво передбачати свої нездійснені кроки наперед. Навіть нецікаво знати про те, що відбудеться через хвилину, якщо ця невелика кількість часу – приємний сюрприз. Так думаю я, то й най буде так!
Серденько, ще карафку кави та гранчак коньяку!.. Опа, а де ж це я? Де медсестри, психічно хворі? Тьху, бля, та я ж удома, насолоджуюся пійлом на самоті. А хто ж тоді каву готує? У мене ж нікого немає. І як це я потрапив додому? Телефонний дзвінок. Знімаю слухавку. Знову ці шведи. Котра година, доки вони будуть швендяти по дротах? Щось намагаюся відповісти. Вони мене розуміють, незважаючи на те, що я не знаю шведської. Вішаю слухавку. Знову дзвінок. Це вже румуни. Румунської теж не розумію, але по той бік дроту чую знайоме англійське: о, єс, сеньк’ю вері мач! О господи, згадав: у мене ж нібито три дні тому забрали телефон у ремонт. Як вони всі можуть зі мною тепер розмовляти, яким телефоном, коли й мобілки у мене вже довгий час немає? Що за оператор такий? Знову дзвінок. А, слава богу, це вже у двері. Зазираю у вічко. Свят, свят, свят, це ж мій пацієнт із лікарні, колишній сантехнік Вася. Його трубою вдарило в дитинстві. Ну що ж, він якраз клієнт до швидкої, але перед цим вирішую запросити його до кімнати, пропоную погарчик коньяку, і в такій тісній атмосфері розпочинається дискусія про створення світу. Потім Вася раптово зіскакує зі стільця, гамселить себе в груди й оголошує себе вселенським богом. О, яка слушна нагода показати тебе психіатричному всесвітові! Зараз я про таку радісну оказію повідомлю на початок усіх сусідів. Збігаю на поверх нижче, енергійно тисну кніпку дзвінка, і через ледь прочинені двері (загороджені від допитливого ока міцним ланцюжком) бачу ледь просунуте стурбоване обличчя сусідки Люби. На щойно вимитій голові теліпаються поміж розкручених кучерів бутончики бігудів. До плечей злякано притиснувся засмальцьований кухонний халат. Нарешті збентежені очі перестають бігати по всьому мені, й чується перше запитання: «Що сталося, пане докторе?» Не знаючи, як це їй розтовкмачити одразу (психологія в таких випадках не діє), белькочу щось нерозбірливе, переживаючи, щоб пані Люба, недайбіг, не знепритомніла. «Розумієте, так сталося, у мене зараз дуже хворий, він уявив себе богом, його треба відвезти до лікарні, я вас прошу про дві речі, не відмовте, будь ласка!» «Що, швидку тому придуркові викликати?» - здогадується вона, але чомусь при цьому скоса зиркає мені в обличчя. «Так, пані, це перша річ, бачте, я не маю телефону, він зламався і в ремонті». «Ну, з цим я вам охоче допоможу. А що має бути другим?» «Розумієте, поки хворий знаходиться в моїх покоях, його треба заспокоїти, щоб бува чогось не накоїв лихого. Знаючи психологію і світогляд таких хворих, пропоную вам розіграти щось на зразок психодрами. Можете, наприклад, удати, ніби ви прийшли за благословенням, що ви дуже довго чекали його пришестя… ну, словом, щось таке. Вплинути на нього, відволікти, зайняти його чимось нешкідливим. Ви ж розумна жінка, я гадаю, у вас це добре вийде. Раптом щось, я вас захищу, а там і швидка приїде. Я вас потім ще й до ресторану запрошу». (Якось я на неї було око поклав. Тож нарешті здійсню свій давній намір.) «Ну що ж, раз такі склалися обставини, я це зроблю, - обіцяє пані Люба без ентузіазму, - але треба відповідно вбратися. Не в цьому ж лахмітті йти. Ви не хвилюйтеся, пане, піднімайтеся до себе, розважте чимось небажаного гостя, а я через дві хвилини зайду. Я швидко вберуся. Добре? Біжу дзвонити на швидку!» Повертаюся до квартири. Бог Вася сидить на кушетці й щось записує на аркуші, можливо, новий план світобудови. Напліскую ще по чарчині та починаю розпитувати, що він збирається робити далі з невдалим світом. Після деякого проміжку часу в прочинені двері вриваються (а постукати вас не вчили?!) два санітари з немилосердним грюкотом (а я ж очікував пані Любу…) й повідомляють мені, що я, мовляв, надто збуджено й голосно розмовляю з… самим собою. Та ви що, осліпли і психа не бачите? Врешті-решт я й очікував, що ті патологічні типи вкажуть саме на мене, бо психа тепер і я вже не міг розгледіти. Ну хто так захоплює небезпечного хворого, скажіть мені? Неуки. А якщо він насправді ніякий не хворий, а дійсно втілення боже й від цього галасу став невидимим? Зрозумівши свій прокол почав пояснювати , що я такий-то такий-то і нібито працюю заступником головлікаря в психлікарні. Як вони мені тоді зраділи. Почали пояснювати ніби саме я їм і потрібний був, мені терміновий виклик, а по телефону не видзвониш. Оце пощастило їм. Хоча й мені теж непогано – доїду на швидкій. Хоч інколи є можливість зекономити. |
