| 2007-05-24 : фея :
я тебе не люблю |  |
„була б ти чоловіком, я б повибивав тобі ті усмішки”,- якого біса, яке право в того самовпевненого мужика, якому ти кинув мене в лапи. Який витрахав з мене весь світ, а мав же витрахати лише тебе...”мозги затрахала, сука”... та яка ж я сука... які „мозги”...?
приперся в моє життя, а я ж не просила...
не просила....я волала про допомогу...а хто ж біжить на крик? Покидьки, шоб потішитись з чужого болю й випадкові перехожі...
ти мене зрадив.... та ліпше б ти зрадив весь світ... а зрадив себе.
Бо я і ти- це ж було вже одне ціле. А тепер дві паралелі. Одна сама по собі, а друга у траурі по тобі. Траур то не чорний колір. То білий шовк чужої постелі.
Живе ж як у раю- пентхауз, машини, коштовні цяцьки, а сам як собака- бігає, шукає, ледь не виє... послав йому Бог, та ні, ти послав... дівку для трахання мізків...чи просто для трахання..
Криво всміхається, ганяє шоб мене вбити... не вб”є... мертвих же не вбивають... та й він не пропащий... життя мені врятував... яке життя?.. життя ж скінчилось. Вчора скінчилось. Пам”ятаєш?...
Я поїхала. Не до Америки та ліпше б до Америки... На той кінець світу. А де ж той кінець світу? Чи буде ж він? А як не буде? То нашо ж тоді покаянні псалми, життя на зламі...
Боже, Боже...свята простота... здавалося зможу. Витягну з тої порожнечі, в яку себе запхав.
Не порожнеча- цілий світ!! Так ти думаєш? Дитино... скільки років той світ жив з тебе? Висмоктував сили, пив кров... нитка по нитці сотав з тебе всесвіт.. всесвіт то не любов.
То страх. То блядство, у яке тебе затягнуло і з якого ти не схотів вилізти. А в нього своє блядство... від нього тхне як від мільйонів жебраків, що просять хліба, а він їсть чорну ікру і душиться Живанши, а справді ж – душиться від себе. Душиться мною, що як гадюка, в”їлася йому в спину й не хоче злазити. Бо ж жінка.
Дякую тобі. Дякую,блядь, шо зробив мене бляддю. Чи то жінкою. Чи є різниця?...
Насторожитися ж мала ж першої ночі, коли як смерть причаїлася у тебе на грудях. А смертю був ти. Життя пульсує... не життя... не буде життя без мене.. переконувала себе. Не переконала. Бо знаю шо буде.
От щастя може не буде...
До біса щастя, правда? Воно зараз не в моді..
А він не вміє бути ніжним. Завалить на ліжко й кине зверху своє тіло. І я , як на Голгофі... і плачу плачу плачу.... а він стисне плечима, кине „не їби мозги” і рве, і рве шось усередині.... дитину хоче. Не буде в нас дитини.
Я сама її виплекаю. Сховаю десь. І не знайде. Не знайде. Не знайде й частинки мене. Бо не можна. Ніколи й нікому, чуєш? Ти вирвав шматочок, а більше не вдастся. хай пронизує мене, хай хоч на палю, як козака Байду, тільки не буду його.. хай візьме пальцями сперму й запхає мені в горлянку, а я не буду.
Був би хоч гарний... а так.. як хлопець з села... нашо ти віддав?? Нашо??
А дивилася в дзеркало- де ж вони, де ті очі-а звідти лице розпашіле від коньяку-чи віски- і голос той тремтячий- ну давай, давай. Не треба йому дитини. Дитина не мотузка. Не прив”яже. Дивиться так жалібно і я б заплакала... а знаєш де мої сльози? Знаєш! Знаєш.... у себе подивись....бачиш на грудях солоні струмочки... там вони.
А я ж ніколи не була стервою..так, по першим дням. А потім була супер-дєвочкою.. завжди супер. а він каже вбив би... за шо? За сміх? Та шо ж мені- плакати? Дурні, не дочекаєтесь. Було б чого ревіти. „ Мой лучший мальчик- большой пальчік”? не робила того ніколи й не робитиму. Та й нашо? Завжди ж є хтось для життя, а для сексу- й поготів.
А я могла б читати лекцію. На якихсь варшавських студіях. Розумненькі дітки з серйозними личками. І я. Стара як світ. Декольте і пальці в золоті. Стара блядь, казали б дівчатка, не спроможні задовольнити й підлітків, з ледь- ледь помітним пушком над губами.
Мені дзвонять якісь тітки, дізнатися хто ж вона-вона з ним спить-а заміж то не бере- а звідки ж вона взялася. На ланч в якусь бомондну кав”ярню. Не п”ю кави. Ліпше фарбуватиму нігті. Нафарбую й ну мити посуд. І знову. І знову.
А він прийде і скаже ходімо, а я.... в біса мені треба ті великосвітські прийоми, кругом блядство. А він дивитимиться закоханими очима- дивіться всі- моя тьолка з четвертим розміром грудей і маю її коли хочу от такий я класний хлопець. А тоді нап”ється. А я піду да мами. Мамо. Мамо. А шо мама? Ти вже доросла дєвочка. А він буде хорошим батьком. Чиїм батьком? Я ж не бройлер. Не інкубатор. Я жити хочу. А де життя, знаєш? А там. На якійсь лавці у сквері. Де сиділа придумувала шо б тобі подарувати. А бач як все просто- не треба нічого й дарувати.
Це колосальна відповідальність. За шо? За кого? За це дитя в костюмі серйозного дядька? Хай грається. А я не буду. Чуєш? Не гратимуся в твої ігри. Не гратимуся. Оп- і зламали солдатика, відламали ручку. Не плач, дитино, казала мати? А моє дитя плакатиме,чуєш? Ридатиме доки не почне задихатися. Бо чужий біль то життя. Чужий. Не свій. Чуєш? І ти колись задихатимешся. Зводитиме в грудях. Діафрагму. Тільки мене не буде поряд.
Дитино моя. А я так вчилася тебе відчувати. А в біса? Ти ж цього не вмієш. Дзвониш. Чую. А в душі- нічого. Нічогісінько. Сказав би хто- подумала б –бахвальство. А це ж сама. Сама собі хвалюся. Сказав би хто- сміялася б. А так шо? сісти й заплакати? Не можу. Бо прийде ж він. Прийде. Розщіпне сорочку, візьме на руки... які ж то руки? Мої б шрами- йому б на руки. Господи!!! Чом не сотворив мене мужчиною? Шоб не знати щастя. Й тим не перейматися. Господи!!! Де ж я ?
Він знову рве. Рве моє тіло. А я тільки так і можу забутися. То ж не секс у нас. Якесь звірине побоїще. Розповземося по кутках опісля. Зализувати рани. Зуби повибиваю- каже. Побий. Вдар! Не зможе...
Дитино моя! Ти б зміг? Не зміг, чуєш? Не зміг би. Не стала я твоєю до крові. Врізалася в тебе, як у той бісів айсберг, втупилася носом. Як сліпе кошеня в мамин живіт. І зачаїлася. А далі? Треба далі. Відірвав і відправив. Не проклинати тебе маю . навколішки і подякувати? Збесчестив мою душу, розірвав навпіл. А ліпше б тіло.
А він паскудить мені душу. Вивертає назовні. Представляє знайомим як відому ексгибіціоністку. Їби їм мозги, мала, ти ж вмієш..
Еге ж. Умію.
Нашо мені ті мужики? Нашо? Запхай мені їх в ліжко.
Не запхаєш. Боїшся нечистот. А сам їх ллєш щодня і щохвилини на голови людські. Які люди? Де? А десь же є, правда? Чи й ми не люди?
Здохнеш, а я й не помічу? Помічу. Хто ж куплятиме мені сукні?
А ти не живеш. Скнієш серед трьох векторів. Різно направлених. А правильний один. Та й того немає. Я забрала з собою.
Де знайти щастя? Не шукай, дитино моя. Воно ж осьо поряд. Бачиш? Не бачиш. Сліпим тебе породила. Господи! Пошли ж йому прозріння! Тільки долі не посилай...
Я ж його доля.
Бачив як він ходить? Як в танці якомусь.. гуцульських мушкетерів. Не бува так, знаю. То як містерія. Ходить навколо, ходить. А не дійде. Немає в нього компаса.
Дивиться на моє тіло,як на Христове. Даруй Боже, чи ж й шрами там принагідно вималював?
Очі кров”ю налилися. Тремтить. Ні,каже.
Мені б капелюшка. Білого. білий костюм і Бентлі. Тільки вголос не кажи. Бо ж він почує. І подарує при нагоді. А я від нього не хочу. Хай коштовності, хай гроші. А мрію- ні за шо. Хоча хіба то мрія? Та й що... аби не йому.
Шукає свободи. Чуєш? Свободи! Забери в нього кредитну картку й заплаче як мала дитина. А я сміялася. Бачив подряпини на шиї? Він же й битися не вміє. Дряпається як дівчисько.
Забери мене. Бо ж не втримаюсь й заберуть міліціянти..
І буде похорон на всю країну. Й велике блядство в фешенебельному ресторані.
А мій похорон вже був,знаєш? Тоді лежала розпростерта в калюжі крові, глипала очима....
Дитино моя.... не хочу я на небо. Не для янголів мене породила мати. Для тебе...заховала тебе від всього світу. Лиш ти і я і тонке лезо ножа. Дамаського кинжала б... та в біса важко дістати. Немає нам щастя. Немає. Та ти ж не винен що притягла тебе у цей світ. Двадцять років чекала, а тоді вскрила вени й тебе породила.
Не проклинай мене. Я й так проклята. Тікаю від того прокляття до америк й екстазі. А воно настигає, бо ж в нього встане серед ночі, розбудить і розстелить мене на тому ліжку. Та ліпше б на підлозі. Хай би й була як ганчірка а не лише нею почувалася. Відкинеться на спину й каже „ти сєкс-маньячка” ..ой леле....чи то я перша в нього..
Ляжу в джакузі, закрию очі й не думаю не думаю не думаю. А думки все про тебе.
Я хочу, чуєш?
Хоч раз торкнутися до тебе, відчути смак твоєї шкіри. Ти ж знаєш- немає Бога понад чоловіка. А ти сказав-немає жінки понад тебе. І я здригнулася. Чи то від болю, чи від оргазму. .........
Червона краплина на білому кахелі......
І чотири слова...
Я
Тебе
Не
Люблю |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
Средняя оценка крео:
Проголосовавших: 1
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
