Ти хочеш згадати рідну домівку,
Минуле стукає в зачинену кватирку.
Згадуєш сонце, згадуєш літо,
Хоч ідеш жовтому парку і слухаєш вітер.
Три ковдри і чай, душа за вікном.
Ти просто сидиш і згадуєш сон,
Настільки старий, що ще чорно-білий.
Годинник невтомно рахує хвилини й години.
Ти знову у парку, у жовтій країні.
Ти йдеш на сповідь до незнайомої людини.
Ти поховаєш минуле у жовтому листі
Й поясниш небу, що це особисте.
Дощ пише на склі історію літа,
Й кидає на землю власне намисто.
Осінь відчиняє кватирку
Та дощ не зайде –
Він просто читає із листя. |
