Тьмяні тремкі спіралі
у перегорілих холодних лампочках
вгорі
нагадують засохлі дерева
із німбами скляного розрідженого повітря.
тут внизу
Хтось весь час пересовує по прозорому дну
твого вікна брудний плетений кошик сонця
із обезглавленими торішніми стеблами.
А тиша, тиша, що так довго оточувала
тебе- й -мене –
зробилась звукоізоляційною оббивкою моху
на голому фоні спорохнявілих слів –
цих несподіваних блискавок
грубих мазків фарби
у безвітряному полі.
Крізь цифрову камеру свого безмежного серця,
ніби крізь глибочезний прозорий вир
марева квітневої днини,
янголи давно зробились отруєним вапном
на цих стінах,
тільки крізь цифрову камеру мого пересадженого серця
проходять світлотінню внутрішні зображення,
а ще специфічна зернистість сузір’їв
з мого вікна навіть вдень
буде і далі корегувати
різницю в кольорах та тонкощів освітлення
твого обличчя,
яке потім пригадаєш, безперечно пригадаєш.
І ось сьогодні, все трішки хмарно з проясненнями,
є багато над чим помислити,
твою тінь, що жовтими черствими крихтами
розсипалась на асфальті,
розкльовує величезна
зграя сліпучо-сталевих голубів,
а потім налякано здіймається невідомому напрямку,
та миттєво розбивається об
масивність холоду денного. |
