| 2007-04-05 : ariec :
Стосунки, вищі за конвой |  |
Ми зустрілись спершу просто неба. Потім досить довго панувала мовчанка, так, як і в цьому бункері, землянці чортовій, де ховалась нечисть впродовж останніх п`ятдесяти років.
Я перш за все сказав тій дівчині, що не торкнусь її й пальцем, адже перетворюсь тоді на злочинця. А був революціонером.
І ще просив її не застрелити мене вночі, з моєї ж зброї, доки спатиму. Бо все одно вона не знайде шлях до волі, серед цих гір. І згідно Pax Vobiscum, мої товариші через тиждень або повісять її так, на гілці потовше, або її зжере хтось такий же голодний до волі, таке ж тотожне, от тільки друге нериємне дуже.Між іншими рівними створіння їстиме, доречі. Люди, звірі, тотожні до мене.
Так і не поговорили. Як можна було говорити з нею? Я соромився свого невимитого, довгого й заплутаного волосся, свого неголеного підборіддя, кількості ґудзиків на одязі. Пустоти в голові, жодної нормальної кафешки за рогом, чи хоча б лавки й пляшки вина. Видно, між нами існували стосунки вищі, ніж між заручником і конвоїром. Стосунки, вищі за конвой. Саме час був, видно, відходити від шаблонів.
Дівча було багатою буржуйкою, класовим ворогом, я бідним шляхтичем. Вірніш, був нимколись, і то не я. Майже без пихи. Тому це страшенно не було схоже на х.ф. Кожна мить між нами відбувалась один раз, і насправді. Без жодного шаблону.
Так, я пишу ці замітки при ній. І ніколи цій білявій "бестії" їх не читати. По-перше, у мене поганий стиль і купа помилок в додачу. По-друге, то їй не цікаво й не треба. Їй космополітен подавай. Її цікавили батьків гаманець, і, певно щось типу D&G.
Я пишу це, щоб було чим зайнятись.
Спав як вбитий. Дівча (поняття не маю, як її звати, ясне діло, номер телефону теж не знаю) продовжує меланхолійно, з понтами, сидіти у кутку. Певно, так і спала. Вмиваюсь залишками води, відкриваю нову пляшку.
Кидаю погляд в той куток. В чому різниця у погляді її й моєму? Для неї у погляді напруга, для мене ж - воля.
Ні, всю ніч вона там не сиділа. Добре, що я поховав ножі, і розрядив автомат. Толку від нього все одно ніякого. Хіба що для себе.
Коротше, от я й беззбройний перед усім світом, світом, з яким воюю. І типовому представнику ворога я маю тепер щось сказати.
Ну що ж, я таки зарядив зброю. Таки так. Таки спокійніше тепер.
Ближче до четвертої ранку вона спробували вийти. Думала, що сплю. Ще чого. Порахував до трьох - і за нею. Куди? Дура. Йти першою-ліпшою стежкою нікому метафорично не раджу. Особливо, якщо не знаєш, куди вона веде. А партизан знає. Біжи - не біжи, от я в тебе за спиною, от я на камені над тобою, от я тихенько крадусь поруч. От мій автомат (тероризм таки зброя рабів! Чоловіки в такі моменти, нажаль, завжди раби) ніжно так, але настирливо уперся в спину. Що, кажу, жити набридло? Чорної Білочки, що в лісі живе, не боїшся? І ніжно так за шкибари, і назад-назад-назад, як те кошеня. Хух.
Не оцінила вона, схоже, епохальність персонажу Чорної Білочки. Шкідника лісів.
Так, досить.
Привів її назад, посадив на стілець, дістав НАЗ - шоколадку, зачинив двері й пішов до річки. По воду. Це 3 кілометри по горам.
Хто оцінить мої страждання в імя революції? |
Правила
| +2 | Шедевр! Одно из лучшего здесь! |
| +1 | Понравилось |
| +0.5 | Что-то есть |
| 0 | Никак |
| -0.5 | Хуже чем никак |
| -1 | Отстой |
| -2 | Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза! |
|
Средняя оценка крео:
Проголосовавших: 1
! Голосование доступно только авторизованным пользователям |
|
|
