(Оригінал був написаний олівцем, щоб можна було стерти.. Саме стерти.)
САМОВИРАЖЕННЯ.
Накінець я зрозумів, що я зовсім звичайнісінький хлопець, який..
І як же мені звичайнісінькому хотілось видатись, перетворитись на надзвичайного, оригінального, цікавого-хоч якось виділитись серед інших.
Але для кого все це? Невже для себе? Для самого себе?!
Чи можливо для інших.. Невже це такий спосіб самореалізації, через який люди сходять з глузду..
Сиджу на ліжку, читаю, навпроти сусідній будинок. У вікні(навпроти) схиблений чоловік вже протягом 4 років щось комусь доказує, вкрикує, емоційно жестикулюючи при цьому.
Невже він також хотів самовиразитись?..
Тепер він живе у власному світі, де він все вирішує, де він Бог, суддя і ніхто... Можливо це і добре. Хоч таким способом відчувати і бачити свою важливість, потрібність відразу всім.
Який вже раз в голові промайнула думка, що було б цікаво його послухати. просто послухать...
Цікаво, звідки в людей ця потреба-бути важливим(навіть,якщо точніше виразитись-НЕОБХІДНИМ)?
Памя'таю, ми з моїм другом довго дискутували на якусь тему (можливо-тему істини) і це продовжувалось протягом всієї ночі. В результаті, ми дійшли компромісного висновку, і відчули себе настільки необхідними! Ми ж вивели таку тезу! Боже, які ж тієї миті ми були важливими для світу!
Згодом,на парі з філософії, я дізнався, що це вже вивели задовго до нас. Хтось також пройшов нашим шляхом(звучить егоїстично і неправильно, логічніше було б сказати, що ми пройшли чиїмось), але я ж хочу бути важливішим!
Невже люди рано, чи пізно проходять однакові етапи? Думають одні думки-одними і тими ж словами. Змінюються цілі покоління людей, а думки(переживання) залишаються однаковими. Чому?
У голові крутиться думка, що ми живемо в світі одного розуму.
Невже все приведе мене до релігії і, щоб полекшити собі життя-я буду сліпо вірити, і абсолютно всі відмінності з моїми-списувати на Нього...
Ще одна думка не може вилізти з моєї голови-навже сліпо вірячі в релігію люди
приходили до цього висновку "Моїми" думками...
То як же це назвать? Хто чиїми думками думав? Чи всі ми думали Його думками?
Тоді звідки в мене стільки протиріч?
І люди пишуть книжки, для того, щоб їх пам'ятали, щоб залишити слід після себе-якась Дурня!
Як можна прославитись, написавши те, що всі і так знали, знають, знатимуть самі!
Хоча.. Це все заради миті, однієї миті слави, визнання.
Але як відчути цю мить, що це саме вона?! Як це дізнатись мені, тому хто хоче бути незвичайним, і як дізнатись тим, хто навпаки-хоче бути таким, як всі(хоча-яке тут всі-як всі думають одними думками...)?
В який раз заганяю себе в глухий кут, підкормлюючи свій мозок, і шукаючи відповідей-знаючи їх, задаючи питання-незнаючи їх.. |
