Вона відчувала себе у його владі. Це було дивне відчуття, коли її свідомість знаходилася під впливом іншої людини. Людини, якій вона довіряла, але... Вона розуміла, що це неправильно, що так не має бути...
Я хочу танцювати язичницькі танці навколо вогнища, а потім кохатися з тобою, і щоб навколо нас стояв запах бузку, щоб він огорнув нас, зайшов усередину, залишився у волоссі... Щоб він опинився під шкірою, був у крові. Уявляєш, кров із запахом бузку... Не бійся, коли ти позбавлятимеш мене цноти, ми обійдемося без крові... обіцяю, сонечко... за умови, що ти будеш ніжним і дбайливим.
Я хочу напитися, а потім віддатися любощам з тобою, розчинитися у тобі... відчути, що таке безмежність.
Підкоритися тобі чи підкорити тебе собі?
О, я знаю! Я знаю, як підкорити тебе... задоволенням... зробити тобі настільки приємно, щоб ти опинився у моїй владі... жодної агресії! Лише ласка... тільки найніжніші дотики...
У мене був такий настрій... Мені було необхідно піти кудись... шукати його у натовпі, серед людей, злих і байдужих, шукати його світле обличчя, упіймати погляд зацікавлених очей, посміхнутися у відповідь... Але я хвилювалася, бо боялася його не впізнати... найбільше я боялася, що пройду повз нього, не помічу, омину...
Я так хочу зустріти його, я шалено його хочу...
Я не можу!!! Я зрозуміла, що мені потрібен тільки ти!!! Я хочу з тобою говорити, постійно, без спочинку, а мене позбавили цієї можливості. Я була у такому стані... щасливому, ти мені снився, я весь час думала про тебе... І не могла це оцінити, тільки зараз, коли цього немає, розумію, як це було...
Божемій! Я іду, шукаючи тебе, але найбільше боюся не впізнати. Бачу гарне обличчя і думаю: а раптом це ти? Сонечко, як мене до тебе вабить! Та я ладна що завгодно віддати, щоб відправити тобі повідомлення!
Як мені погано! Мало б стати краще, а мені погано.
Повернення до реальності. Таке ж жахливе, як ломка у наркомана. Мене позбавлено наркотика – спілкування з тобою. Мені кепсько. Я перетворююся на крижану людину. У мене ноги і руки холодіють, мені погано так... Нудить мене. Іще памороки час від часу. Чому? Життя з мене виходить...
Я зараз засну...
Запах зів”ялого бузку...
Янгол мріяв про те, щоб дощ стікав вікнами... і порізані вени. Бо страшенно хотілося червоного. А червоне найяскравіше видно, коли навколо сіре... дощ, небо, обличчя... Сірий травень з пахощами дерев, що загострювалися, коли дощ приходив у Місто. Дивно, але вулиці ставали затишними саме у час, коли йшов дощ, коли небо було мармуром і віддзеркалювалося у калюжах... Щось мало відбутися. Якась важлива подія, бо в янгола мерзли руки і тіпалося серце. Янгол стрибав через калюжі і вдивлявся в обличчя перехожих. В його очах з”являлися вогники... але він боявся, що не упізнає того, кого шукав.
Навіщо слова, коли є музика... звуки і відчуття. Легкий рух... Дівчина, яка танцює автентичні танці, віддається рухам, таким природнім і легким, як хвилі моря або подих вітру поміж дерев... Солодке повітря і надлегкий рух...
Я шукаю день, де будеш ти...
Я божеволію... Шукання... У пошуках тебе на вулицях Міста... Я не можу нормально жити, мені не дає спокою те, що я не впізнаю тебе... Я просто пройду повз тебе, а ти повз мене... Я плачу під дощем... від власного безсилля, від самотності. Мені так погано!!! Я усвідомлюю, що не потрібна нікому. Як мені сумно!!! Порожньо. Сумно.
Янгол йшов самотньо вулицями Міста. Міста, яке його не розуміло, яке дивилося непривітними обличчями, злими очима, насміхалося, полювало услід... Шаленим вітром скуйовджувало волосся, боляче било по крилам...
Янгол почував себе ніяково, незручно на цих вулицях, порожніх і чужих.
Янгол плакав разом із дощем, плакав рясними сльозами самотності, від власної непотрібності... Йому було страшно, моторошно... під сірим небом, від потоків холодної води, яка лилася зверху, від холоду, який оточував янгола.
Йому хотілося впасти, прямо посеред вулиці, лежати. Хай люди проходять мимо, хай топчуть його крила, хай плюють в його бік...
Йому буде всеодно... Йому стало всеодно. Байдужість до оточуючого огорнула янгола, йому раптом схотілося заснути і не прокидатися......
Янголу потрібно було лише відчути дотик до кінчиків його крил... ніжний подих біля вушка. У куточку ока побачити промінчик рожевого сонця... Світле обличчя з темними очима... Demon... вона знала, що потрібно взяти дзеркало, маленьке люстерко, щоб побачити сутність імені.
Янголу хтілося дотиків, побільше рук, які б торкалися його м”якого тіла... ніжно, але упевнено... плавними рухами.
Доводити до божевілля лишень дотиком, фантазіями... насолодою. Чуттєвість намірів і намагань. Вагань. Але чому вагань? Навіщо вагатися, коли прагнеш насолоди, коли хочеш віддатися інстинктам? Поринути у море... у безодню свідомості (чи підсвідомості). Втратити часові орієнтири, рухатися у невідомому напрямі, не поспішаючи... Лишень віддатися цьому коливанню, хвилеподібним рухам, заплутатися у листі, а потім збагнути, що це волосся... бігти під темно-синім небом у передгроззі і бачити лише зелене поле і величезні червоні квіти... коли у вухах відлуння тиші... а в маленькій кімнаті, де майже все вкрите пилом, усамітнилися двоє... а ти на березі темного озера... ні, то дереа темно-зелені, а озеро нагадує величезне дзеркало, бо в ньому небо... вони пристрасно кохалися у тій кімнати, він так сильно хтів її, що робив це стоячи, в одязі, вона не ........................................................
... а таїна щастя лишень у пориві вітру, який відкриває вікно душної кімнати...
Тільки скажи... і я прийду... Так, я схоплюся і прибіжу до тебе, я прилечу, мені всеодно, як це виглядатиме з моральної точки зору, тому що я хочу прийти до тебе і ніхто не має права заборонити мені це зробити. Тому що я тебе хочу... я шалено тебе хочу... хочу віддатися тобі... ти розумієш, мене до тебе вабить... ти мене вабиш... Я ладна піти на все заради тебе!!! Я піду! Я зроблю це! Сонечко, я не можу, я не витримую.
Ти дійсно Демон... Чому я весь час думаю про тебе? Чому після першого ж нашого спілкування я відчула якусь залежність від тебе? Чому? Я ходила постійно у дивному стані напівсну, відірвана від реальності настільки, що повернення до неї було таким болісним... Що ти зробив зі мною? Навіщо? Мої сни почали вдиратися у реальність, я мріяла лише про тебе... моя пам”ять ніби знущалася з мене, постійно нагадуючи твої слова... Я вже не могла адекватно сприймати те, що відбувалося навколо...
Ти перетворив мене на янгола з рудими крилами, який шукав у натовпі твоє обличчя і боявся (як він боявся!) не впізнати, помилитися.
Вампір... Ти пив мою кров... а я роздивлялася вени на білих руках, вимірювала пульс... Кров виходила з мене... лилася у міжніжжі... Я малювала криваві квіти... я помічала навколо тільки червоне. Я хтіла червоного...
Я боюся тебе. Знаєш, чому? Я не можу зрозуміти, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозно. Божемій, мені важко спілкуватися з тобою, але ж я хочу цього шалено! Варто тобі сказати щось таке... і я розтану. Мені здається, ти бачиш мене, кожен мій рух... читаєш мої думки, вгадуєш їх...
Що ти зробив зі мною?
Я хочу показати любов червоного і чорного. Як вони взаємодіють... Не просто оздоблення, не просто розмальовки... а взаємопроникнення. Коли вони сполучаються, але не втрачають власних кольорів, а створюють гармонію.... ? сексуальність малюнку? А що? Цілком можливо. Я це відчуваю. |
