коли займеться сонце, і запалають міста,
в твоїх очАх я побачу ту саму весну.
Гой. Гой. Гойдається райдуга!
ранкове розмаїття, та ніжні дотики,
мільйони хвилин, щоб забути твоє ім'я ...
станем говорить, и целовать его стальные ладони,
будем погружаться в мрамор холодных и отчаянных плит.
Прости!
когда умирают поэты, остается запах розовых масел.
снимаются парики, и в блокнотах заводятся даты.
колокола, давайте их помнить...!
твоє тіло нагадує мені фруктову суміш.
воно смакує з білими пухнастими крИлами.
крап-крап-крап. Солодке відчуття шматків янгола...
а после, горят их рукописи.
после, им отводится место. Прослойка между прошлыми декласациями и будущими самоотводами. Исторически оправданное, и прощенное новой ежовой шпаной. No Pasaran! |
