Мине моє кохання, біль, жага,
А пам”ять спогади розвіє за літами.
І навіть незнищенная туга,
За тим, що було і не було з нами,
Поквітне трохи у моїм саду,
А згодом і її з душі зітру.
Огорне серце щире забуття,
Від сліз не будуть червоніти очі,
Минулому немає вороття.
І світанкові мрії ті, дівочі,
Сувора дійсність розітре на пил,
Надіям стійким теж забракне сил.
Залишусь на одинці із думками,
Вони в моїм палаючім мізку,
Блукатимуть голодними вовками.
Як квіти на розпеченім піску,
Зів”януть і мої сумні думки,
Не дочекавшись дружньої руки.
14.01.07. |
