Коли я зазираю у вікно,
Ледь вкрите тонким інеєм прозорим,
Перед очами постає кіно:
На стрічці дивній полихають зорі.
Їх безліч сяє навкруги в пітьмі,
І сяйво це - дороговказ в майбутнє,
А в глибині душі бринять пісні,
І диво тих мелодій незабутнє.
Світанок в серці, золотий серпанок
Огорне тіло, сонячне тепло
Зігріє душу. Світлий, літній ранок –
Не віриться, що в світі є ще й зло!
І знову кадри дивні у вікні:
Крізь тьмяні шибки бачу плац у полі,
На цім ристалищі, окрім моєї Долі,
(Що з острахом кружляє в тому колі),
Гарцює рицар в обладунках на коні.
Його шолом увінчаний пером,
Сталевий панцир мерехтить, як зорі,
Плащ розвивається воронячим крилом,
А очі – синя хвиля в морі.
Він грізно та велично споглядає
Завмер весь світ - чекає на біду.
Кого чи що він в тім краю шукає,
Із ким затіяв на віки війну,
Звідкіль з’явився? – та ніхто не знає.
Я з щирим розпачем гукну:
«Сталеві монстри бродять у душі!»
Він відгукнеться: «Я не тільки у тобі!» |
