тепловозтепловоз.com

выйди за пределы восприятие без границ


В Тамбуре

06:57 00923007101027: Hi Allo...
10:09 Bief: В Медузки ...
20:48 Chinasky: ---pliker ...
09:41 wdr: ---Chinask...
16:49 pliker: ---Chinask...


В Камментах

01:12 Chinasky к Chinasky: Інколи
23:28 Gurgen к Юрий Тубольцев: Парадоксальные ...
14:14 Сплюшка к Chinasky: Інколи
23:54 Казлец к Чайка: Медведица
00:56 Chinasky к Chinasky: МаНтРа


Вход
ник:
пароль:
Забыли пароль? Регистрация


Отдельные вагоны

Литконкурсы

Спам Басаргина

Багаж

Предложить в Лучшее

Книга ЖиП

...ДИЗМ

Автобан

Вова, пошел нахуй!
Последнее: 2023-06-02 08:30
От Ооо

Спецтамбур для объявлений
Последнее: 2019-09-30 15:38
От Шкалабалав


Сейчас на сайте зарегистрированные:




Наши кнопки
ТЕПЛОВОZ.COM: Восприятие без границ!

Добавь кнопку Тепловоза на свой сайт!

Укр>Рус переводчик

Лента креативов
14 дек 2006 tunkabunka: зоебизь (3)    
14 дек 2006 NADA: на 360 градусов (7)    
14 дек 2006 shepel: полоний 210 (16) ... (1)    
-> 14 дек 2006 Аня Раскі: Потвора (8) ... (3)    
14 дек 2006 NADA: Письмо с обратным адресом (3)    
14 дек 2006 NADA: Снизу вверх на горящие в ряд фонари (1)    
13 дек 2006 Соня: Ему (5)    


КРЕО2006-12-14 : Аня Раскі : Потвора версия для печати печать с комментами

«Молодці, ви юні зірочки, ви просто неперевершені!»

Я зайшла за куліси, стукаючи каблуками по дерев’яній підлозі. Перший концерт талантів серед дітей-інвалідів «Повір у себе» закінчився. Я, Юля і Вовік блискуче справились з роллю ведучих. Ще грала фінальна пісня свята "Хай у кожному серці, наче сонячна мрія, заспіває веселка на добро і надію…», а на другому поверсі вже розпочалась виставка художників.
- Ал, ти переодягатись підеш? Бо ми одразу на виставку, - Юля спускалась за мною.
- То йди собі…, - буркнула я.
Вовік зиркнув на мене.
- Алка, ну шо ти шкіришся на неї? – він дивився то на мене роздратовану, то на Юлю розгублену, в якої кудись втекла посмішка з обличчя, - Може хватить?
- Шо ти причепився??? Я нічого не шкірюсь!!! Ідіть куди хочте…
Я, не вдягаючи курточку, підібравши подол голубої вечірньої сукні та піднявши свого носа по вище, пішла в сторону виходу з актової зали.
- Ал, чекай…, - Юлька зробила два кроки, але Вовік притримав її.
- Та ну, не трогай, хай йде собі…

Надворі темніло і було прохолодно, осінь як не як. Хтось йшов до корпусу, хтось просто сидів на лавці, більшість повільно плентались на виставку, я вилетіла з дверей, метеляючи налакованими кучерями з бльостками, і швидко пішла вперед.

Чому все так? Вовік цілий концерт за кулісами розмовляв з Юлькою, а вона реготала як дурепа, і що в ній гарного? Чіплявся до її замочків на туфлях, «в тебе так волосся прикольно лежить…», «вставай, я тобі допоможу…», а як же я? Я сиділа в кутку і чекала з кислим невдоволеним обличчям, коли він до мене підійде… а коли Юлька окликала мене: «Ти чого там? Іди до нас», я тільки презирливо фиркнула «Та..» і відвернула пику вбік.
Життя просто паскудне. Я вже хочу додому поїхати, а ще чотири дні отак, на ціх дурацьких каблуках, з цими тупими Вовіком і Юлькою.

Я зайшла в корпус, гримнувши вхідними дверима. Ключі від кімнати… я забула ключі від кімнати, в якій ми з Юлькою жили, забула у Юльки. Блін… Не піду до них, не піду поки самі за мною не прийдуть, буду сидіти в холі… що я найнялась за ними ходити? Я автоматично сіпнула ручку дверей, які були… відчинені.
Ахрєнєть, ця дура не закрила двері???!!! А якщо щось вкрали? Там тільки моєї косметики на 100 баксів! Кімнатка була маленькою на дві особи, перед вікном письмовий стіл з купою дівчачого мотлоху, з обох боків під стінами ліжка, справа біля дверей шафа, вмонтована в стіну і викрашена в білу фарбу, на дверях шафи дзеркало, здоровенне таке, майже до підлоги. Я зайшла і плюхнулась на своє ліжко, дістала сумочку і почала хаотично ритись шукаючи мобільний. Все нормально… він на місці… хух…
І чого життя таке хрєнове? І чому мене ніхто не любить? Нікому нема до мене діла… Навіщо мені таке життя? Навіщо? Я така нещасна! Мене ніхто ніколи не розуміє… Я почала кнопати свій мобільний у пошуках, кому б його написати смску… швидко набрала «Вовік такий козел, приїду розкажу» і відправила Танюхі. Танюха мене понімає. Одна з не багатьох моїх найкращих подружок, вона відчуває як мені погано, ми з нею так прикалуємось, ніколи мене не зрадить, така класна подружка.
В двері постукали…
О, це напевно еті прийшли… Щас я Юлькі здєлаю… Блін, тільки подумать, забула закрити двері, корова!
- Заходь!
Ніхто не відповів. Ніхто не зайшов. Я встала, скорчила недовольну міну і сіпнула ручку дверей.

- Привіт… Мене звати Аня.
В дверях стояла дівчинка, точніше сиділа на інвалідному візку, така собі маленька, в бєжевому светрику і в темно-синіх джинсах з русявим волоссям заплетеним у хвостик.
- До Вас… до тебе…можна?
Тю, «до Вас», я що баба якась стара, що їй вже від мене треба? Я була здивована і трохи розчарована що це не Вовік з Юлькою. Я спробувала посміхнутися. Вийшло.
- Так, звісно, за..(заходь? заїжджай?) будь-ласка, тобі допомогти?
- Так, якщо не важко…
Я вийшла з кімнати, взяла візок за ручки і перекотила через поріг. Ох і важка ж ця махіна мені здалась… я розвернула її до себе обличчям, ми сиділи напроти один одного, Аня сором’язливо всміхалась, одне око її дивилось на мене, а інше у вікно… Я намагалася не виказувати те, що мені дійсно було незвично. Я, яка в свої 15 років з умінням імпровізувала на сцені, ніколи не лізла за словом в кишеню, - зараз боялась говорити… боялась дивитись… боялась дихати… не дай бог чимось образити, неможна, цей фестиваль - це їхнє свято… було ніяково… і Аня теж напевно відчула це.
- Я ось чого прийшла, - мовила Аня, - я хочу подарувати тобі картину.
А я й не помітила, що Аня щось тримала.
- Картину? – я здивувалась по справжньому, мені картин ще не дарували.
Аня продовжувала говорити.
- Ал… насправді, ти мені дуже подобаєшся… ти така гарна коли виступаєш на сцені, коли ви з Вовіком і Юлею виступаєте, у тебе такі охайні нігті, ти так гарно фарбуєшся… я так хочу бути такою як ти… я намалювала цю картину для тебе… Це янгол-охоронець, - вона простягнула мені картину, дерев’яна основа, обтягнута штукою схожу на мішковину і дивовижний малюнок, ніжний-ніжний…
Я мовчала, деякий час вдивляючись в малюнок.
- Слухай, Аню, це така краса, це дійсно мені? Мені чесно дуже приємно… Ти так класно малюєш…
- В мене ще багато робіт на виставці, я люблю малювати квіти, а ще я нещодавно намалювала портрет мами…
- Просто диво!
Я не могла відвести погляду від такого подарунку, картина була дійсно дуже світла, приємна, якась така ніжна... маленький янгол на хмаринці… в неї хотілось зануритись як у воду…
- Ань, це дуже гарно, дякую… ти просто… я навіть не знаю як сказати…
Аня посміхнулась:
- А можна тебе спитати?
- Так звісно, питай…
- А ви з Вовіком… пара?
- Ну… (Яке твої діло? Чого лізти в життя інших? Що за нахабство? Але ж…) - так він мені трохи подобається, - я відвела погляд.
Аня засвітилась від щастя:
- Я відразу так подумала! Кохання це так прекрасно. Я теж мрію про кохання. Я так хочу щоб мені дарували квіти і казали оті всі ніжні слова, що в кіно… але… я розумію… я ж не така гарна… я… потвора…
В кімнаті (у світі) стало так тихо. І треба було щось сказати мені, я позабувала всі слова, але ж це не так:
- Аню, ти що? Ти гарна!, - я взяла її за руку.
- Ал, я вже не маленька, я все розумію…
- Аню! Не смій так казати, - я встала, схопила її візок і розвернула обличчям до дзеркала.
- Дивись!, - я зняла заколку з її хвостика, вона глянула на мене трохи злякано, - не бійся, я потім зав'яжу назад.
Русяве волосся трохи прикрило щоки.
- Дивись яка ти гарна, у тебе таке волосся, ну, посміхнись, - вона посміхнулась трохи сором’язливо, - Аню, в тебе така чарівна посмішка, в тебе дуже гарні очі…
- Але ж…
- Тсс, не кажи нічого, твої очі, дивись які вони блакитні… дивись, вони світяться мов зірочки, ти що не бачиш? Ось, - я тицьнула собі пальцем в плече, - як бльостки у мене на плечах. Знаєш на кого ти схожа?
- На кого?, - вона дивилась на себе немов вперше.
- На маленьку лісову мавку, знаєш така дівчина, що живе в лісі і носить зелений віночок, така ніжна, весела і чиста як джерельце, ну ти що не бачиш, що ти красуня? Дивись! , - я ще раз поправила її волосся.
Вона декілька секунд вдивлялась в своє відображення. А я дивилась на неї. В цей момент я забула, що вона в інвалідному візку. Вона ж дійсно гарненька. Хто таку дурню їй сказав про потвору? Вона красива. Аню, ти красива!
- Ал, знаєш, моїй мамі подзвонили вчора, і сказали що можна буде зробити операцію, і якщо все буде добре, то через рік, або навіть трохи менше, я зможу встати на ноги. Уявляєш, я зможу ходити, я зможу танцювати!!!
- Серйозно? Слухай, то це класно!!! Я рада за тебе дуже (я була дійсно рада).
- А ти не проти, якщо ми обміняємось адресами і будем листуватися?
- Я тільки за, ти дуже прикольна дівчина… а через рік я хочу щоб ми зустрілися десь в Києві і пішли на дискотеку, 100% підемо і будем танцювати до ранку, ти ж не проти? - ми обидві засміялися.
- Ти і не уявляєш, як би я цього хотіла, - мовила Аня.

Вона дивилась на себе в дзеркало і посміхалась, її очі світились радістю, вона як сонце випромінювала світло, вона чудова талановита дівчинка, яка вірить у прекрасне, яка мріє, яка цінить кожну хвилину життя, яка прагне, будь там що, жити… і вірить у своє щастя…
А за інвалідним візком стояла я, нафарбована лялька з лакованими кучерями, у голубій вечірній сукні і з голубими пустими очима. Я, яка ниє, посміхається по сценарію, жаліється на життя і має вічну депресію… Потвора…


Голо-совалка
Правила

+2Шедевр! Одно из лучшего здесь!
+1Понравилось
+0.5Что-то есть
0Никак
-0.5Хуже чем никак
-1Отстой
-2Пиздец, уберите эту хуйню с Тепловоза!
Средняя оценка крео: . . .
Проголосовавших: 3

! Голосование доступно только авторизованным пользователям






КОММЕНТАРИИ


 ясмаленькойбуковки  1   (98699)     2006-12-14 13:01
творИ твОри!

 Аня Раскі  2   (98702)     2006-12-14 14:03
:))) але я не письменник

 Чайка  3   (98703)     2006-12-14 14:07
Очень!

 Вадиm  4   (98710)     2006-12-14 15:29
Чудовий твір!

 Медузка  5   (98794)     2006-12-15 19:09
клёва :)

 PieceOfSoul  6   (98849)     2006-12-17 18:11
ДУЖЕ! Молодчинка!

 Мосей  7   (99081)     2006-12-21 14:12
пля...........и так загружен.......зачем читал?
глубоко.

 Аня Раскі  8   (99152)     2006-12-22 15:00
99081
тож жалієся шо тобі хуйово?;)



НУ ЧТО?


Сегодня пятница! В пятницу разрешено писать каменты анонимусам!

имя: Вы не авторизованы
текст:
кнопка: (или CTRL+Enter)
Вход для Машиниста Tепловоза
©2000-2015 ТЕПЛОВОZ.COM