Над ставом верби золоті
Із вітром віти колихають,
У передзоряній пітьмі
Гілля в водичці умивають.
Світання мить, усмішка сонця.
Ставочок -- дзеркало для хмар.
Проміння лагідно осушить
Вологі краплі, роси жар.
Прокинеться живе поволі,
Відкине сну солодку мить;
Усе життя, припавше долі,
Підніметься до верховіть.
Тонка стежинка, ніби стрічка,
Мене доводить до ставка,
Де верби ті й мала смерічка,
Й над ними тихая зоря...
Через ставок той є місточок,
Де, ніжки звісивши, сижу
І бачу лілії листочок,
Що загубивсь у комишу.
Усе шумить, бо все ожило,
Зорі на небі й слід пропав,
А я очима дивлюсь живо:
"Десь тут колись давно був став..." |
