Майже усі їх зустрічі мали схожий характер. Вона цілий день чекала його дзвінка і готувалась до зустрічі. Приходила на побачення втомлена очікуванням і відчуттям самотності, але щаслива і ... свіжа. А він укурений, розгублений і голодний. Вони йшли по піццу з пивом. Майже, кожного разу сідали на те саме місце в тому самому парку. І кожного разу говорили про те саме:
- Як у тебе справи на роботі?
-Класно. Сьогодні з Владом так класно покурили! У під’їзді на Пушкінській. Уявляєш – центр міста, менти туди-сюди, під нами МКС. А ми стоїмо куримо, класно було. А ти що сьогодні знову вдома сиділа дома, знов нічого не робила?
- Сумувала... Читала книжки...
- Знайди собі якусь роботу, матимеш спосіб вбивати час. І від цих книжок ти стаєш така нудна...
- Тобі вже зі мною нудно? Скажи чесно!
-Ні, але коли ти весь час перепитуєш мене, чи мені з тобою нудно – це дратує. Оце дійсно нудно. Коли читаєш книжки, то починаєш на себе їх приміряти, хочеш жити як твої улюблені книжкові герої, а так неможливо жити! Ти вимагаєш чогось від мене, а я не можу відповідати твоїм книжковим стандартам!
Настуся відчувала себе хвойдою. От зараз вона сидить і їсть піццу, а потім у них буде недовгий і не дуже приємний секс, а потім він проведе її додому. А потім вона не спатиме до ранку і читатиме книжки і думатиме про те, чого їй не вистачає для щастя – адже вона ж поряд з коханим? Якось дивно трахатись з людиною, яка нічого не відчуває до тебе. І ти до неї відчуваєш незрозуміло що. Залежність от що! І все одно їсти цю піццу, пити пиво і трахатись. І так щодня. Брєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєд.
Річ в тім, що наше життя, мається на увазі, все життя від початку до кінця, від народження до самісінької смерті, коли вже всі апарати штучного дихання відключені, адреналін введено і так далі, все наше життя нагадує стан після останньої затяжки, коли ти чекаєш як тебе буде ліпити. Тобто якщо ти забажаєш злих і суворих глюків, ти прекрасно знаєш, що прийдуть злі, суворі глюки – можливо ти давитимеш німців керуючи танком. А може тобі просто захочеться посидіти і посмітися і будеш сміятись і розуміти що ні фіга не смішно, але все одно смієшся, бо ти укурений і це смішно... Або щось там ще. Наше життя таке саме – коли ти хочеш страждати, то ти страждаєш. Це ще зовсім не означає, що так і має бути так і буде. Просто можна налаштуватись на „бути щасливим”. А можна навпаки налаштуватись на „усі навколо сцуки! Я їх ненавиджу!” – це погане налаштування.
Значно гірше, коли ти все розумієш. От, наприклад, іде собі додому чудак. Убитий... Такий убитий, що очі, як помідорчики, а все інше ще гірше! Він іде собі потихеньку. Думає про своє життя. І тут він починає усе розуміти! Все-все! От так бере і розкладається само собою по-поличках. І він усе розуміє, робить висновки, здогадується, випалює. Він навіть розуміє, що якби він під життям почав усе це розуміти, то просто б йобнувся. Ось так і в житті, коли ти починаєш усе розуміти. Все закінчується або дуркою, або петлею. Питання в тому: на що в тебе вистачить сили? |
