Звісно, кожна думка має місце... Просто я бачила добрих людей, із добрими очима і зі справжніми почуттями в словах, а тут, на цьому сайті, вони вдають матюкливих похуїстів. Іноді це схоже на змагання підлітків у крутизні. Виникає питання, навіщо?.. Ми вже виросли і стали достатньо сильними, аби бути собою, аби підтримувати й допомагати, а не змагатися. І нехай я сто разів маразматична баптистка (чи як там ще можна назвати людину з такими поглядами), але... Вибач, звісно. Не хотіла образити. Люблю тебе. І нехай весь тепловоз сміється з моєї безхитрісності. Все-таки єдине, що нас зачіпає, - це любов.
А я не сперечаюся, я висловлюю свою думку.
А думати нікому ніхто нє запріщал.
Тому мою меланхолійну тууфту хай коментять ставлять оцінку, і уйобують з Богом.
Щодо конструктивної крити: не у їх, а у їхньому. До речі, це єдине зауваження з приводу лексики. Розділові полегшили б сприйняття. Але автори ними масово нехтують, тому не буду лізти зі своєю консервативністю) Метафори дійсно варто підбирати більш універсальні, оскільки розмитість змісту часто наштовхує на думку, що автору просто забракло слів чи фантазії. Це, звісно, моє бачення. В цілому подобається.
---Loffofora 2
Вибач, але твої меланхолійні стихи про любов, які ти, як і автор, писав щиро, хоча й не дуже зграбно, теж можуть комусь видатися слинтявим фуфлом. Бо щирість - вона вульгарна. Тому не кожен на неї здатен. Легше бути вдаваним циніком, ніж писати про любофф наївно й по-дитячому майже. Автору +. Саме за щирість. Вона - неоціненна.
