О ні! Краще б я цього не бачила) Я завжди думала, що він схожий на Лофу - білявий, бородатий і з тонкими рисами, як у церкві на Львівській) А, виявляється, в нього був такий "неєвропейський" типаж, шо в мене просто когнітивний дисонанс:)
---Та, что на ушко шептала 31
От і я про те, що тема, в принципі, жизнєнна, з досвіду почерпнута, анекдотами підживлена. Але актуальна, бо ряди принцес, які чекають на свого принця, не рідшають. Ми схильні мріяти, і це чудово, якщо не переходить меж здорового глузду.
http://demotivators.su/demotivatori/lubov_de/2281-jdu_idealnogo_muj...
Дєвочкі, ви жжотє)
На прохання авдиторії розкрию ідею твору. Він - майже міфічний, ідеалізований, омріяний нею герой. Як відомо, такі залишаються героями рівно до тих пір, поки не потрапляють в більш-менш реальні умови життя. Поки вони десь в тєлєвізорі чи на сторінках роману... Тобто, як тільки він таки зустрічається на її життєвому шляху, вона розуміє, що він може не змити какашкі в унітазі, що в нього може погано пахнути з рота, що він не все віршами розмовляє, і не все дива творить, що він, словом, реальний мен з усіма своїми "за" і "проти", а це усвідомлення=смерть героя - отут саван і потрібен - для того, щоб поховати міф, щоб поховати мрію, щоб поховати ілюзію... Адже він живий лише доти, поки вона його не знає. О, а волосся сиве, бо чекала вона його до старості, ігноруючи всіх реальних персонажів... Блін, я розумію ідеї власних творів, напевне, я - нікудишній письменник, не постмодерніст так точно))
---Байкот 8
:))) Аааа, потішив комент, формою.... Візьму до уваги. В нас є така поетка одна, Леся Мудрак, от вона десь так пише про любов і так читає, з тією відвертістю, про яку ти сказав.
Ох, люди, як казала моя мачуха: "Ви ще свого гівна не їли"... Даруйте, це цитата. А як поїсте і зрозумієте, шо оптимізм - єдине спасіння в житті, коли справді дупа, тоді оці всі мракобісно-декадентські вірші злиже інстинкт самозбереження, як корова язиком. Весна вже. Давайте писати про любов! +1 автору за 1-е березня.
"І що ніщо не є постійним. І що ніщо не є постійним" - оці рядки написані так, наче вони не з цього вірша. Та й читається важко.
Поставила +1 за все тепло і образність, які були до них.
И щербат в бухтах белый берег,
поцелуй солнца в темя жгуч:
под колючками, вместо деревьев,
вместо прелой земли сургуч.
Я не видел давно. Я помню.
Запах соли и соли вкус.
И шипя в тихой глади тонет
золотых колесниц груз.
В театральних є такий предмет "Поснановка вимови і голосу" - цей шматок їм стане у нагоді точно. Навчаться його вимовляти - ніякий топот копит не страшний)
+1 за загальну картину.
Т.ч.к. - вьюнка - красіва рима) Ех, Антоне, пишеш гарно - стиль "срібних" класиків. Але ідеї не вловила. Все якесь декаденство у винних плямах. До кого звертаєшся? Хто ця жінка?.. + 1 за бєзисходность.
Ну, і приєднаюсь до подяк щодо поповнення лексичного запасу "дегеротипом")
---Ivan Kulinski 5
Що значить: потрібна стіна? Потрібне щастя, от і все. І не багатьом дівчатам під тридцятку, а кожному з нас... А коли ти йдеш (не до "папіка", а в цілковиту злиденну самотність) від коханої людини, на яку просто не можна покластися... та, блін, не тому, що грошей у нього мало, не тому навіть, що він бухає, а тому, що він обіцянки найменшої виконати не може, тому, що йому не лише ти і твої діти, він сам собі не потрібен... Хіба це пошуки "стіни"??? Але так легше - думати, що ти - бісовий романтик, а вона - меркантильна шльондра. Набагато важче взяти відповідальність на себе.
Іване, що за пристрасть до натуралізму?! Хоч займатися дешифруванням власних метафор - якось по-дурному, все ж... Мої спогади - як метелики, прибиті шпилькою до полотна і придушені склом, як засушені листки і пелюстки - лежать мертвим вантажем на задвірках пам'яті. Вони не танцюють, не постають зграбним каскадом, не збурюють уяву... Вони врізаються в мозок, як врізаються в землю мертві підстрелені льотчики, не здатні більше ні служити, ні ожити... А "навісна" - це знавісніла, божевільна, істерична... Полички тут ні до чого, як би тобі не хтілося їх "прибити" (чи то пак навісити).
0 так 0, мені не жаль) Дякую.
---Ivan Kulinski 3
І тобі, Іване, теж спасибі за глибинне розуміння теми, щиру емпатію до ліричних героїв та творчий підхід) Тільки до чого тут "данія"?!))
Олейночко, напевне, ще ж можна кимось стати, крім гадіни і пофігіста. Бо щось вибір обмежений ;) О, треба було так: или себе на уме альтруистом))
В цілому гарно. Повчально. Мені сподобалось.
Щастя, до речі, в новому році!
Смотрю на фото - сердце радуется. Чего по поводу ваших крео пока сказать не могу. Надеюсь, что пока)
Сильно их не балуйте фарфором. А то еще подумают, что вам больно уж надо. Поп-корн и пластиковая миска - именно то, что производит наиболее благоприятное впечатление на тех, чьи позиции в вашей жизни пока зыбки. Три раза по поп-корну и - глядишь - в ресторан сами пригласят)
---Ivan Kulinski 16
А з приводу настрою... я лише мала на увазі, що кожен сам коваль свого настрою, як не крути. І навіть найближчі люди не повинні на нього суттєво впливати. Бо це вже залежність.
Гаразд... Розбалакались ми під моїм нетлінним твором на різні відчужені теми))) Дякую за діалог. Чекаю на роман)
---Ivan Kulinski 16
Вітаю щодо роману. Позитивна відповідь від видавництва у наш кризовий час - це таки круто. Не жалій дерев, друкуй книгу! І так вся целюлоза йде на туалетний папір) Впевнена, що рукопис того вартий. Ще й побачиш, як книгу з твоїм іменем гортають пролетарі в метро, дорогою до роботи, ммммм)
---Ivan Kulinski 14
Ок. Чоловіку до мого настрою теж зась)
Про моделю ленд ровера - це вже "відкритий кінець", тобто, нехай читач включає фантазію)
Ти теж нормальний хлоп, якщо ми вже до оцінки особистостей перейшли, але час тобі писати романи)
---Ivan Kulinski 9
І ще, Іване, вибачення просять, коли відчувають, що завдали комусь моральних збитків. Я достатньо впевнена у своїх віршах, аби твоя оцінка ніяк не повпливала на мій настрій.
Не вибачайся. Але все ж, думаю, завжди варто дочитувати до кінця, якщо маєш намір ставити оцінку. І ще, думаю, не варто читати нічого того, що ти апріорі хочеш захаяти.
Про "кажан" і "кожан" щось мені не дуже. Розумію, що слово таке є, але воно є в російській, і наче "втиснуте" в контекст, тому і потребує авторського пояснення-реверансу.
А так - цікава форма. І з приводу осанни теж правда. Осанна - вона гучна, з трубами і фанфарами... Лагідна?! Навряд.
А мені сподобалось. Якраз от прямо зараз казку пишу про кондитера Петера. Так крео чудово вписалося в мій бісквітно-шоколадний хід думок)
Якщо без субєктивного, то теж наче нічого, місцями навіть зворушливо - про худі ручки з обдертим лаком.
Оптимістично, ідейно, життєствердно. Схоже на заключну репліку з вистави за Шекспіром. Словом, партія схвалила) + 0,5
Але хорошу ідею ще треба якось обрамити, загорнути в незбиті літературні образи. З цим у автора проблеми) Вийшло трохи краще, ніж у Тичини:
Трактор в полі дир-ди-дир. Ми за мир)
Літературний твір має свою структуру, як і будь-який інший твір мистецтва. Зав'язка, кульмінація, розв'язка, тема, ідея... Нічого з вищепереліченого мною помічено у творі не було. Якщо тема зачіпається, її потрібно розкрити, дати розвиток, підвести читача до висновків.
А так - діалог людей, які плавають у тому, про що розмовляють, і, вочевидь, їм розмовляти взагалі не треба, бо спільного між ними, крім сексу, явно нічого.
+ за старання
---олейна 12
Мій природний колір прілої соломи), вже роки 2 як не фарбуюсь. В Інтернет-режимі зміна іміджу - штука швидка... Просто заміни фото 2-річної давності на свіже - і маєш: Літ. Редактор а натюрель - не так ефектно, але справжня, як бозя створив)
