Облизуй мої пальці. Ходи під водою із розплющеними очима. Ти гадаєш, кохання - це те, що було між твоїми батьками (ри-ри-ри), або те, що було між іншими якими людьми? Ні, дубоголова!
Кохання така штука, якої не було до цього ніколи, якої не буде ніколи у майбутньому, яку зможеш торкнути лише одна ти.
А ви замислюєтесь про Вічне Життя?
Я їду верхи, космічна тварина піді мною поглинає усе, накриває світ непрозорою густою барвою. У глибині тої непрозорости з"являються білі вогні, вони - живі істоти, і їхні голоси, змішані вітром, - найліпше з того, що доводилось чути раніше. Тоді мені видається, що це і є кохання - білий привид, що сидить на межі, яку час перейти.
А ви замислюєтесь про Вічне Життя?
Фініш. Очі вилазять, ніби здивовано, і ви падаєте у який тунель. Сидите там, дивитеся на світло попереду, хекаєте, обписуєте стіну лайливими словами.
Гадаєте, винагородою буде Вічне Життя? Гадаєте то шляхетно - очікувати на винагороду? Пляшку кока-коли, яку Бог даруватиме гідним. Між іншим, - не факт, що воно їм (гідним) потрібне. Чи потрібне воно тобі? А мені? Ну так, - ми ж навіть не гідні. (Та сховай ти свої антени!)
Ви вірите аби отримати жирний шмат того життя?
Дир-дир - перший двигун увімкнено!
Ми віримо не маючи у цьому певної якої мети.
Дир-дир. Входимо у гіперпростір. Ми їдемо всесвітом. Чому ми кохаємо? А хрін його зна". Просто так. Ми не отримаємо вічного життя.
І ви також. Ви-не-отримаєте-вічного-життя.
Ми не маємо аніякої мети. Ми віримо, кохаємо, читаємо в туалеті розумні книжки. Ми живемо. Від часу до часу ми розмовляємо з Богом. Граємо з ним в карти. Ми помремо. Нас ніколи не буде потім.
Вічне життя? Ну так, ми знаємо шо то таке, ну жили ми ним. Усе минає)))
Хе-ві ме-тал!
Хе-ві ме-тал!
Підараси, блять, ненавиджу, мій диплом через кабінетну плутанину лишився в деканаті. Велике озеро, берегами якого заквітли абрикоси. Катамарани, зелені маршрутівки . Далеко над правим берегом височіє Y-подібний міст.
Хе, мельмацька служба "очікування катастрофи" не зачиняє своїх дверей.
Цілодобово. Без перерви. |